Є на Західній Україні поблизу міста Дрогобича село Нагусвічі. У середині 19 століття в цьому селі стояла невелика кузня. З усіх навколишніх сіл сюди стікалися селяни. Одному треба було обшити колеса залізним ободом, іншому – зробити сокиру, третьому – викувати леміш для плуга. Все це швидко, весело, немов граючи, робив коваль Яків Франко.
Любо було дивитися, як він бив важким молотом по розпеченому шматка заліза, так що іскри летіли на всі боки! Часто під час роботи в кутку кузні, причаївшись, стояв маленький рудоволосий хлопчик. Його сірі вдумливі очі стежили за кожним рухом батька і його помічника Андруся, роздувається ковальські міхи. Іван Франко народився 27 серпня 1856 року. У дев’ятирічному віці він втратив батька.
Вітчим полюбив здатного, допитливого хлопчика і визначив його в гімназію в Дрогобичі. Згодом, ставши вже відомим письменником, Іван Франко з обуренням описував гімназичні порядки. У своїх оповіданнях “Олівець”, “Гриць в школі”, “Урок чистописання”, “Батько-гуморист” він з дивовижною правдивістю намалював портрети жорстоких вчителів, вбивається в дитячі голови тупу гімназичну премудрість.Його вважають веселуном, називають “батьком-гумористом”, а на ділі цей худорлявий чоловік з кінським особою знущається над дітьми, дражнить їх, якщо вони помиляються, садить на “ослячу лавку”, карає різками. Не кращими були й інші вчителі.
У 1875 році Іван Франко вступив до університету у Львові. Туди неохоче приймали людей селянського походження, але завдяки своїм блискучим здібностям Іван Франко все-таки став студентом Львівського університету. Молодь, що вчилася там, була головним чином з багатих польських і німецьких родин. І все ж в університеті було чимало студентів, які захоплювалися революційними ідеями і мріяли про звільнення Західної України від влади австро-угорського імператора.
Франко примкнув до революційної частини студентства. У студентському журналі “Друг” він став поміщати свої статті, вірші і там же надрукував свій переклад на українську мову відомого роману Чернишевського “Що робити?”.
За участь у цьому революційному журналі Іван Франко був заарештований і кинутий у в’язницю. Але він стійко переносив всі позбавлення. За тюремної гратами він таємно писав революційні вірші. Вийшовши з в’язниці, Іван Франко цілком присвятив себе літературній праці. Він писав оповідання, в яких зображував важка праця селян і робітників-нафтовиків. Про їхнє життя він чув багато розповідей ще в дитинстві, в кузні свого батька.
Іван з дитинства чув нескінченні розмови про “ріпник”. Його жива уява малювала натовп чорних, полеглих, прикритих лахміттям, понурих і згорблених людей з окраєць хліба, що пахне нафтою, і зв’язками млявого лука в руках. Серце його стискалося від болю, коли він чув про те, як багато людей гинуло в нафтових криницях: вони задихалися під землею, тонули в нафти, розбивалися, падаючи на дно глибоких, погано обладнаних шахт. Як часто мріяв він у дитинстві втекти з дому і піти пішки в Борислав!
Один з кращих творів Івана Франка – повість “Боа констріктор”. “Боа констріктор” – це латинська назва змії, удава. Франко у своїй повісті описує крупного капіталіста-нафтопромисловця, який, подібно удавові, душить сотні робітників, змушуючи їх працювати і гинути на його промислах.
Франко, виступаючи проти царського самодержавства, привітав революцію 1905 року. Він написав статтю на захист письменника Горького, який був ув’язнений у Петропавловську фортецю.
У 1913 році, коли виповнилося сорокаріччя діяльності Франка, вся українська громадськість вшановувала видатного письменника. Але сили його були вже надламані. Тяжко хворий, він доживав останні роки, за висловом одного з сучасників, “витягав по землі свої зламані, закривавлені орлині крила”.
Іван Франко помер 28 травня 1916. “Як син селянина, вигодуваний черствим мужицьким хлібом, – писав він, – вважаю своїм обов’язком віддати працю всього свого життя цьому простому народові”. До кінця життя Франко залишався вірний цій своїй заповіді.
