Повідомлення з фінського Тампере про золоту медаль чемпіонки Європи з вільної боротьби 19-річної Марічки Стадник (категорія до 48 кг) потішило і водночас засмутило вітчизняних прихильників цього виду спорту. Марічка народилася на Львівщині (село Пісочне Миколаївського району), тут пройшла спортивні університети, у синьо-жовтому трико вона здобувала перші свої міжнародні нагороди. Однак нині приносить славу іншій країні – Азербайджану…
Під прапори цієї держави українка стала після того, як перед нею фактично зачинили двері у рідній команді. Все почалося зі злощасного випадку дворічної давності. У серпні 2006 року Марічка стала чемпіонкою Європи з вільної боротьби у Москві, перемігши у фіналі господарку змагань росіянку Лілію Каскаракову. Однак невдовзі допінг-контроль встановив, що в організмі чемпіонки є заборонені медичні препарати. Марічку дискваліфікували. Звістка про допінг була для юної спортсменки громом серед ясного неба. Вона наполягала, що здобула перемогу чесним шляхом, без всіляких маніпуляцій. А згодом виникла підозра, що провокацію їй могли спеціально влаштувати у своєму ж колективі – щоб витіснити конкурентку. Ця думка утвердилася після того, як, відбувши штрафні санкції, Марічка відчула спротив з боку тренерського складу української збірної. Там воліли бачити на перших ролях іншу спортсменку, з гучнішим ім’ям… Тож коли надійшла пропозиція про співпрацю від азербайджанської федерації, Марічка її прийняла.
Після перемоги Марічки у Фінляндії ми запросили до розмови її батька, Василя Володимировича, слюсаря газового управління.
– Про перемогу Марічки дізнався з телевізійних новин, – каже пан Василь. – Був дуже радий. Підняли по келиху шампанського разом зі своїм братом і сусідом. Хоча, з іншого боку, знову проймав мене жаль, що Україна не захотіла мати таку спортсменку, що під час нагородження не звучав наш гімн. Люди у селі мене заспокоюють, кажуть, що Марійка вчинила правильно – навіть у чужій країні вона прославляє рідну Україну.
– Ваша донька мешкає у Баку?
– Ні, у Львові, тут і тренується. У них з чоловіком Андрієм Стадником, відомим борцем, двокімнатна квартира. Розписалися у грудні, а весілля, думаю, буде після Олімпіади у Пекіні. Мій зять хлопець спокійний, врівноважений, з ним приємно спілкуватися. Жаль, що приїжджають до нас додому, у село, рідко. Та я і розумію їх – треба готуватися до змагань…
– Знаю, що колись Марічка допомагала вам на хазяйстві…
– Це коли вона була школяркою, аматором. Зараз я їй ніякої роботи не даю, нехай відпочине вдома. Зрештою, я і сам не старий, сам впораюся. А як вибирається Марічка до Львова, стараюся покласти їй у сумку домашніх продуктів. Вона все відмовляється, але я наполягаю. Знаю, що Марічка дуже любить свіже молоко…
– У ваших молодят є своя машина?
– Так, мають «Тойоту», Марічка сама керує нею, хоча така маленька, що за кермом її ледь видно.
– Як вашу доньку сприймають в Азербайджані, як ставляться до неї?
– Дуже добре. Її всі люблять – за те, що захищає честь їхньої країни. В Азербайджані місцеві жінки через свої мусульманські традиції неохоче ідуть у вільну боротьбу.
– А як у Пісочній реагували на перемогу вашої дочки?
– При зустрічах на вулиці подають руку, вітають. Мені приємно. А на роботі, окрім майстра, навіть не знають, що чемпіонка Європи Стадник – це моя дочка. А я і не хвалюся…
Іван ФАРІОН, "Високий замок"
