Теперішня ситуація у нашому міні-футболі заставляє задуматись не тільки пересічного вболівальника цього виду спорту. Наші клуби, скеровуючись на бездіяльність асоціації міні-футболу України, припиняють своє існування, таким чином вказуючи свій протест проти її діяльності. Останній «живий» приклад – український гранд донецький «Шахтар». Окрім цього, рейтинг футзальної збірної України у Європі та світі стабільно падає.
Відтак, зробимо висновок, що наш чемпіонат і рівень цього виду спорту щороку виглядає все гірше і гірше. Як то кажуть, серйозні зміни є неминучими. Титулована та авторитетна людина у міні-футболі, теперішній головний тренер «Енергії-Тайму» Станіслав Гончаренко погодився розповісти про сучасну ситуацію в нашому міні-футболі, прокоментувати останні події та сказати хто гальмує розвиток футзалу в Україні.
«На наших клубах АМФУ хоче заробляти»
-Станіславе Олександровичу, нещодавно асоціація міні-футболу відсторонила від роботи в цьому виді спорту президента «Тайму» Романа Кедика через те, що ця команда заплатила лише половину грошового внеску. Чи правильно, На вашу думку, відсторонити людину від роботи в тому виді спорту, який вона фінансувала та розвивала у нашій країні?
-Це жахливе рішення, яке викликає шоковий стан. Найгірше те, хто його приймав. Це люди, які ніколи для міні-футболу нічого не зробили. Вони вирішують долю людини, яка 10 років вкладала гроші в команду. А це означає, що він розвивав цей вид спорту у Львові і в Україні зокрема. Сталося така фінансова ситуація, що довелося нам об’єднатися. Було прийнято правильне рішення, аби об’єднати зусилля і залишити у Львові сильну штатну одиницю. Команда «Тайм» заплатила половину грошового внеску. Іншу половину вона не заплатила, бо знялася зі змагань. Скажіть, в чому вина команди, якщо вона навіть не зіграла 50% матчів? Не хочу виступати тут суддею, однак свою думку готовий сказати. А де ж тоді об’єктивне і справедливе ставлення до всіх? У мене є достовірна інформація, яку можна перевірити по платіжних відомостях, які за минулий сезон поступили в асоціацію міні-футболу України. Там грошових платіжок деяких команд ви не знайдете взагалі. Не тільки я володію інформацією, що кілька клубів мають заборгованість перед асоціацією міні-футболу за членські внески вже у цьому сезоні.
Тільки 10 днів тому 40 тис. гривень асоціації перерахувала команда з Луганська. Для прикладу команда «ТВД» також має заборгованість. А «Локомотив» взагалі не сплатив жодного грошового вступного внеску. Чому нікого не дискваліфікували?
Зрозуміло, що це усе організовано паном Лисенчуком. На мій погляд, це зовсім неетично і зовсім несправедливо. Не хочу виступати захисником Романа Кедика, а говорю зі справедливістю. Кажу це відверто зі сподіванням на розуміння керівників вищезгаданих команд. Якщо хтось хоче спростувати мої слова, нехай відправляється в бухгалтерію асоціації міні-футболу України і переконається в тому, що усі мої слова справедливі. Навіть якщо ці гроші терміново надійдуть, на кожній платіжній відомості вказані банківські реквізити коли поступили гроші і в якій сумі.
За час очолювання паном Лисенчуком асоціації міні-футболу деякі клуби особисто в руки йому платили внески готівкою. Мене, мабуть, як і керівників інших команд, цікавить куди йдуть ці гроші, а також ті, які клуби платять за штрафи. АМФУ за свої витрати не звітується.
-Нещодавно у ЗМІ появилася інформація, що асоціація міні-футболу прийняла рішення штрафувати клуби на 1500 грн. за три жовті карточки в одному матчі. Окрім цього, ніби-то за Ваші емоційні дії під час півфінального матчу Кубка України проти «Урагана» клуб оштрафували на 1000 грн. Це не занадто?
-Скажіть, будь ласка, чи несе суддя відповідальність за явно неправильне рішення, яке викликає здивування в усіх? Мова йде про непризначений пенальті у грі проти «Урагана». Така реакція буде в усіх керівників клубів у будь-якому матчі на будь-якому рівні. У цій ситуації не було образи ні суддям, ні інспектору матчу. Не виключаю факт, що сьогодні арбітрам дають вказівки «піднімати градус» матчу, а також зробити кілька помилок для того, аби тренери та гравці вели себе агресивно. Для них це буде повід показувати карточки, після яких штрафуватимуть клуби.
У минулому сезоні у нас був ліміт в чотири жовті карточки. Перед початком цього сезону асоціація без згоди президентів клубів прийняла рішення в три жовті картки. А коли було зібрання президентів клубів перед сезоном, про це ніхто ні слова не сказав. Асоціація повинна повідомляти про зміни клубів. А цього вони не зробили. Про це прийняте рішення не знав жоден клуб. Нікому про це не повідомляючи, асоціація своїми зборами приймає рішення встановити квоту на три карточки. У чемпіонаті Італії та Іспанії ця квота складає п’ять карточок. Невже функціональні складові команд Італії та Іспанії нижчі за наші? Невже їх технічний стан гірший? Невже їх чемпіонат нижчий за категорією ніж наш?
В Іспанії та Італії зробили свято міні-футболу. Там не хочуть, щоб через жовті картки страждали люди. В міні-футболі жовту карту отримати дуже легко, навіть тоді якщо швидше вийдеш на майданчик, коли зійде з нього твій партнер по команді. Картку можна отримати тоді, коли вибіг на майданчик у маніжці. У Запоріжжі, коли відбувалися матчі Кубка України, протягом двох матчів арбітри показали такі дві жовті картки. У маніжках на майданчик вибігли гравець «Урагана» Петро Шотурма, та «Енергії-Тайму» Ільдар Макаєв. Усі гравці на лавці запасних повинні перебувати в маніжках. У вирі боротьби вони зовсім ненавмисно можуть вибігти на майданчик та отримати необов’язкове попередження. У нас жовта картка не завжди означає грубу гру. Багато попереджень можна отримати через технічні характеристики. Загалом вважаю так: якщо штраф справедливий, кожен гравець та тренер повинен його платити. Утім, тільки тоді, якщо дійсно справедливий.
«Міні-футбол отримує одного чоловіка»
-Що потрібно зробити чи, можливо, змінити, аби наш чемпіонат ріс, а не деградував?
-Потрібно докорінно змінити філософію, тобто щоб на керівну посаду прийшла людина, яка зібрала команду однодумців. Щоб в міні-футбол прийшов чоловік-організатор, який би не залежав від грошей, щоб він по своїй суті був менеджером. Людина, яка б змогла побудувати систему міні-футболу в країні і в збірній. Не побоюся сказати, що це може прийти незалежна людина, яка б не залежала від грошових внесків команд. А сьогодні весь наш міні-футбол працює на утримання одного чоловіка, який вже 18 років незмінний в статусі голови міні-футболу і тренера усіх збірних. Судіть самі таке риторичне запитання: чи може людина дати собі об’єктивну оцінку за свою діяльність і процеси, які діються під її керівництвом, якщо вона одночасно керує, складає календар, призначає суддів, і тренує усі футзальні збірні одночасно?..
Усі процеси та розклади створені тільки під йому вигідну пропорцію. Впевнений, міні-футбол як картинка, як гра, як вид спорту і видовище дуже зручний для розкрутки. Його можна піднести як процес, який увесь час перетворюється в свято. У нас клуби платять гроші не на розвиток міні-футболу чи самої гри, а на утримання асоціації і збірної України, а якщо точніше, то його голови. У жодній країні такого немає. Для прикладу варто глянути на організацію товариських матчів у Росії місцевої збірної з командою Бразилії в честь пам’яті легендарного футзаліста Костянтина Єрьоменка. Окрім того, у нас кожного року календар чемпіонату підлаштований під збірну України. Зі всієї поваги до головної команди країни календар чемпіонату – це своєрідний паспорт самого міні-футболу в країні, а саме його точність, виваженість та конструктивність. Окрім цього, важливе питання – тренерський корпус. Сьогодні асоціації не потрібні великі спеціалісти як Водян, Петрух, Гуржеєв, Кобзар чи Щур. Більше того, цих людей не залучають до інспектування матчів . Як на мене, це неправильно. У нас інспектують матчі люди, які взагалі далекі від футзалу. Цю гру вони не розуміють. А спеціалістів, які знають цю гру досконало, не залучають до міні-футбольних процесів. Дуже сподіваюся, що скоро нам усім разом вдасться ініціювати корінні зміни у цьому виді спорту.
«Усі все розуміють, але мовчать»
-Після цих слів напрошується питання: невже у всьому винен пан Лисенчук? Можливо до нього у вас особиста неприязнь…
-Всі все прекрасно знають і розуміють, однак в силу певних обставин мовчать. Особисто я давно від пана Лисенчука став незалежною людиною. Сталося це у 2001-ому році, коли перестав бути в штабі тренерів збірної України. Скажіть мені за що можна його поважати, якщо кожного року у нас невідомо який регламент і чемпіонат України? Чи, можливо, за те, що у кожному чемпіонаті у нас не переслідується спортивний принцип?
Для прикладу у попередньому чемпіонаті командам роздали календар змагань і примірник регламенту з мокрою печаткою лише 25 жовтня. А чемпіонат почався 5 вересня. А у цьому чемпіонаті – на початку жовтня, коли вже місяць тривали матчі.
Раніше я 11 років працював в «Інтеркасі». Лише по вині Геннадія Лисенчука президент команди Сергій Веселов перестав фінансувати команду, яка являлася флагманом українського міні-футболу. Мотивував це тим, що не хоче вкладати гроші в пустоту і в людину, яка багатіє на міні-футболі, водночас його не розвиваючи. У збірну України запрошуються люди, які йому вигідні. І навіть з тими, кого він запрошує в головну команду країни, поступає непорядно. Для прикладу розкажу про комерційний турнір у Росії кількарічної давності. Наша збірна тоді посіла друге місце і виграла сертифікат на 15 тисяч американських доларів. Тренер нашої збірної роздав гравцям по сто доларів і сказав, що сума яка залишилася, піде на розвиток міні-футболу у нашій країні… Таких прикладів я можу навести десятки. Я говорю тільки правду і за кожне слово можу відповісти.
Хіба можна поважати президента асоціації, якщо з футзальної мапи зникли могутні команди з Запоріжжя? Окрім того, тепер столиця України також не представлена жодною командою у вищій лізі і нещодавно «Шахтар» знявся з чемпіонату. З усіх команд-чемпіонів залишилася тільки одна «Енергія». Не бачу, за що його поважати… Його безневинність з року в рік переростає в «безпрєдєл» і в матеріальну непорядність.
-Під вашим керівництвом чимало гравців викликаються до збірної України. Що гравці розказують про матчі збірної і про її тренера?
-Ніколи не питався їх що і як робить пан Лисенчук в збірній. Вмінням не зачіпати цю тему вважаю своїм достоїнством. Ніколи не питаю гравців про збірну і не даю їм якісь вказівки. Я працюю за своїм принципом, а пан Лисенчук за своїм. У мене є десятки доказів його непорядності по відношенню до команд, до гравців і до президентів клубів. Утім, де б я не працював, завжди казав гравцям, аби їхали виступати за збірну України, адже це показник їхньої майстерності.
-Кого ви бачите на посаді голови Асоціації міні-футболу в Україні?
-Потрібно чітко розмежовувати поняття бажання від необхідності. Це дуже серйозні речі. Я б хотів побачити особистість, яка б з нашого міні-футболу створила іграшку – цукерку. Наприклад, як це зробили у пляжному футболі. Президент асоціаціїї Сергій Харченко і бізнесмен Сергій Кучеренко підняли цей вид спорту на хороший рівень. Пляжний футбол вони розкручують і виводять на провідні телеканали України. Загалом, мені все одно хто займе посаду керівника футзальної асоціації. Головне, аби прийшла людина, яка б кардинально змінила ситуацію. Було б добре, якби команди хотіли змагатися, а не зніматися з чемпіонату. Переконаний, що такі люди у нас в країні є. Не хочу називати їхні прізвища, бо це виглядатиме як реклама.
«Сила клубів послаблює роль асоціації»
-Нещодавно донецький «Шахтар» знявся з чемпіонату України. Що думаєте з цього приводу?
-Це невтішна історія. «Шахтар» був маркою міні-футболу в Україні. Переконаний, що такі команди як «Інтеркас» та «Шахтар» знялися з чемпіонату з причини безперспективності розвитку цього виду спорту, поки ним керує пан Лисенчук. За усі 18 років клуби подавали ініціативу створити Прем’єр лігу, однак Федерація завжди була проти цього. До цих ініціатив вона відносилася негативно. Завжди знаходилися різні способи маніпуляції, аби управляти цим процесом. Президенту асоціації було завжди вигідно, аби в чемпіонат приходили нові і невмілі люди, і щоб з дистанції сходили імениті та сильні колективи. Було вигідно, щоб у лізі тривало непорозуміння між клубами, які б між собою сварилися. В каламутній воді завжди легше управляти процесом. Для прикладу візьміть зміни у великому футболі. Усіма процесами керувала сама федерація. Неможливо було зробити крок ні вліво, ні вправо. Коли першим клубом в країні став «Шахтар», після цього інші клуби стали сильнішими. Такі як «Дніпро», «Металіст» чи інші. Після цього вирвалося монополістичне управління з боку федерації. Клуби стали сильнішими і стали менше залежними від її тоталітарних процесів. Коли б зміцнювалися процеси в клубах, чемпіонат ставав би сильнішим і федерація не змогла б управляти цим процесом за своїм сценарієм. Сила клубів вбила б монополію асоціації. Клуби захотіли іншого управління футболом. Думаю, що їх сила послаблює роль асоціації. АМФУ робила такі кроки, що багато клубів сходили з дистанції , зважаючи на безвихідну ситуацію. Для прикладу, такі команди як «Уніспорт-Будстар», «Запоріжкокс» та інші. Вважаю, що чемпіонат повинна організовувати не федерація, а команда професіоналів. А сама асоціація має займатися розвитком цього виду спорту. Зокрема, регіонального, дитячого, юнацького та ветеранського.
– Наскільки би популяризувало футзал розширення єврокубкових змагань, а також запрошення виступати там як мінімум двох-трьох команд з провідних чемпіонатів Європи – як у великому футболі?
– Думаю, що суттєво. Це – справа часу. Давно вважаю, що Іспанія, Росія, Португалія та Україна повинні бути представлені в Кубку УЄФА двома командами. Це би дало поштовх розвитку футзалу. УЄФА повинна відкрити своє лице перед міні-футболом і признати, що цей вид спорту треба розвивати, а не притримувати. Треба визнати, що УЄФА займається аналітикою притримування футзалу. Скільки років провідні країни звертаються в УЄФА з тим, аби розширити квоту учасників . Футзальні топ-країни елементарно могли б делегувати по два, а то й три учасники. Було б непогано навіть, якщо третя команда грала б відбірні матчі за те, аби потрапити до Кубка УЄФА. Наприклад, якщо б минулорічній «Енергії» дозволили грати за потрапляння в основний раунд Кубка УЄФА, скажімо, з чемпіонами Греції, Кіпру чи Боснії та Герцеговини, то наша команда їх би пройшла. У кожній топовій футзальній країні перші п’ять команд сильніші, ніж чемпіони інших країн.
-І на останок, яка на Вашу думку, необхідність того, аби наші клуби об’єдналися і створили свій чемпіонат незалежний від асоціації міні-футболу України?
-Необхідність ця уже давно настала, однак реальність цього тонка. Це зважаючи на те, що у нас немає єдності. Кожен клуб думає лише за свої власні інтереси і цим користаються чиновники з асоціації. У нас немає єдиної цілі підняти наш чемпіонат. Кожен клуб займається своїми питаннями. З року в рік ми виглядаємо все гірше і гірше. У Європі та світі наш рейтинг падає. Це і є однією з причин того, що нашу збірну уже не запрошують на престижні турніри. Через це і наші команди знімаються з чемпіонату і рівень змагань також падає. Нічого не зміниться, якщо президенти клубів не зберуться , не подивляться один одному у вічі, не потиснуть руки і скажуть: Давайте почнемо працювати по-іншому! Якщо президенти з’їдуться , об’єднаються і відправлять колективний лист до Федерації футболу України чи Спорткомітету, їх обов’язково почують. Я не голосую за те, аби зняти Лисенчука з посади президента асоціації. Мені це не цікаво. Ця людина уже немає авторитету серед клубів. Моя пропозиція стосується утворення нового професійного органу, який би займався проведенням чемпіонату України.
