Програвши господарям ЄВРО-2012 хорватам у серії пенальті, збірна України, як і на попередній першості Старого Світу, не пробилася до чільної четвірки.
Дебютувавши в фінальних турнірах чемпіонатів Європи в 1999 році, збірна Хорватії вдруге здобула право змагатися з найкращими командами Старого Світу на правах господаря нинішніх змагань. Отримавши, згідно з жеребом рівну групу, «картаті» виграли обидва матчі з мінімальною перевагою (2:1 у Румунії та 5:4 в Чехії), пробившись у плей-офф. Зрозуміло, що статус збірної приймаючої країни змушував підопічних Мато Станковича зазирати й далі. Принаймні, виконавши завдання-мінімум, вони прагнули пробитися й до чільного квартету.
Бурхлива реакція хорватської преси на два поспіль виграші, здобуті за шаленої підтримки трибун сплітської арени, вкупі з оцінками гри української збірної в поєдинку проти іспанців (1:4), забезпечили інформаційне тло, на якому синьо-жовті вважалися, хоч і дуже обережними, але все ж фаворитами чвертьфінального двобою. Команда з рівним складом, без яскравих зірок, проте дуже дисциплінована, яка вміє користуватися помилками суперника – так характеризували синьо-жовтих оглядачі. Натомість серед господарів вирізняли 21-річного Даріо Мариновича, котрий після ЄВРО-2012, очевидно, дуже швидко змінить свій клуб МНК (Спліт) на більш авторитетний у Європі колектив.
Чи зможуть нейтралізувати українці цього міцного й водночас прудкого, технічного гравця, котрий забив три голи в двох матчах, було одним із основних питань напередодні гри. Як і те, наскільки дієвим фактором стане підтримка 11-тисячного залу в боротьбі з суперником, вищим за класом від румунів і чехів. Для прихильників же збірної України важливо було зрозуміти − в якому з матчів групи А вони спостерігали дійсне обличчя своєї команди − в стартовому, коли синьо-жовті ефектно «розібрали» словенців, чи в наступному, де самі були «розібрані» чемпіонами Європи іспанцями.
Перший тайм чітких відповідей на ці питання не дав. Маринович не мав свободи дій, але безпосередньо доклав ногу до гола, після якого хорвати повели в рахунку. Пристрасна підтримка аудиторії гостей аж ніяк не знітила, господарів же, напевно, настільки ж надихала, як і додавала хвилювання. Нарешті, за рівної позиційної боротьби українці схилили на свій бік шальки ігрових терезів наприкінці 20-хвилинки, після пропущеного м’яча.
Суперництво засвідчило, що суперники добре вивчили один одного. Що до перерви відбилося на кількості небезпечних моментів − їх було не дуже багато біля обох воріт. Переважно учасники гри «стріляли» з середніх дистанцій і здалеку. В українців дві спроби здійснив Максим Павленко, одну − Дмитро Клочко. Картаті й собі кілька разів турбували Євгена Іваняка. Зокрема, Маринович і Яков Грчич.
Гол виник практично на рівному місці. Українці на той момент уже «вели гру», відсунувши її на половину поля суперників. Але, втративши м’яч в одній з атак, не втримали й концентрацію. Мариновичу вдалося прошити чужу оборону, знайшовши на лінії воріт Грчича, чий пас у боротьбу на «п’ятачок» знайшов коліно Дениса Овсянникова. Одинадцятий номер синьо-жовтих, котрий в останньому побаченні з хорватами відзначився двома голами та двома результативними передачами, не зміг прибрати ногу, й зал у захваті скочив з місць − 1:0!
Саме після цього підопічні Геннадія Лисенчука увімкнули пресинг, протягом якоїсь хвилини тричі загрожувавши воротам Іво Юкича. Особливо небезпечними були удари Дмитра Сорокіна й Олександра Кондратюка, з якими голкіпер упорався не без складнощів.
По перерві гостям удалося не зменшувати тиск, тривалі відтинки часу хорвати залишалися без м’яча. Проте й «пожеж» у їхніх володіннях майже не виникало. Хіба що коли в середині тайму на дальній стійці звільнялися з-під опіки спочатку Сергій Чепорнюк, а потім Павленко. Та перший не влучив у порожній кут, а удар другого не вийшов сильним.
Однак Максим − боєць із бійців, що на тлі його багатого досвіду робить Павленка небезпечним для суперників саме в найважчі, вирішальні хвилини. Справедливо, що він був безпосереднім учасником епізоду, в якому Чепорнюк зрівняв рахунок, поціливши в дальній кут, коли українці просто-таки затисли картатих у лещатах, змусивши нервувати. Свідченням цього стала й наступна помилка в центрі поля, коли Тихомир Новак лише ціною жовтої картки зупинив Павленка, котрий відібрав у хорвата м’яч і виходив би сам на сам.
Українці продовжували тримати ініціативу, намагаючись дотиснути суперника. Й були близькими до цього на 38-й хвилині, коли Юкич якимось дивом зреагував на удар Овсянникова після розіграшу кутового. Й останню атаку основних 40 хвилин синьо-жовті залишили за собою, але удар Чепорнюка, заблокований захисником, трапився на мить пізніше сирени, що сповістила про овертайм.
Додатковий час розпочався з удару Дмитра Клочка в стійку. Продовжився − ще одним «гірчичником» на Павленкові та небезпечним штрафним у виконанні Валерія Легчанова. Згодом до м’яча соковито приклався Клочко − Юкич парирував. Один перелік цих моментів свідчить про значну ігрову перевагу українців, котрим удавалося підтримувати досить високий темп. Однак суперник виявив непоступливість і характер, вистоявши під тиском більш досвідченого опонента й дотягнувши справу до пенальті.
Серію розпочав Кондратюк, пробивши в Юкича. Грчич свою спробу не змарнував. А ось Сергій Журба переграти воротаря хорватів не зміг. Франко Єловчич невідпорно пробив під поперечину, як і Павленко. Тихомир Новак вразив ціль ударом від правої стійки. Й апофеозом везіння господарів стала невдача Легчанова. Як і два роки тому, збірна України вибула з боротьби на чемпіонаті Європи після чвертьфіналу. Як і тоді, програла в серії пенальті…
Чвертьфінальний матч чемпіонату Європи-2012. 6 лютого. Спліт.
Хорватія − Україна – 1:1 (1:0), пенальті – 3:1. «Спаладіум Арена». 9 800 глядачів.
Голи: 1:0 Овсянников (18, автогол), 1:1 Чепорнюк (30).
Хорватія: Юкич − Грчич, Єловчич, Маринович, Новак; Дулват, Деспотович, Бабич, Байрушович, Шутон, Лаура. Тренер − Станкович.
Україна: Іваняк − Чепорнюк, Павленко, Легчанов, Овсянников; Замятін, Журба, Рогачов, Клочко, Кондратюк, Сорокін. Тренер − Лисенчук.
Арбітри – Массіні (Італія), Панаїдес (Кіпр).
