На своїй сторінці в Facebook Українська хокейна ліга продовжує цикл онлайн-конференцій з гравцями, де шанувальники хокею можуть поспілкуватися і безпосередньо поставити запитання своїм улюбленим хокеїстам. У четвер, 26 березня, більше години на всі питання уболівальників відповідав форвард ХК «Кременчук» Кирило Бондаренко.
– Чому Ви стали хокеїстом?
– У дитинстві зі мною трапилася одна цікава і забавна історія. Ми з батьком поїхали на СТО і при виїзді нас «підперла» машина. Як потім з’ясувалося, за кермом автомобіля сидів хокейний тренер Ігор Дмитрович Крилов і він запропонував спробувати позайматися хокеєм. Мені сподобалося, і з тих пір, я в хокеї.
– Хто Ваш перший тренер?
– Завдяки Юрію Дмитровичу Крилову я полюбив хокей, а потім до 13 років я тренувався з Вадимом Анатолійовичем Кір’яновим. Їм хочу сказати велике спасибі.
– Як проводите карантин? Порадьте, чим можна зайнятися?
– Тренування, читання книг, вчення віршів. Можна зайнятися спортом і тримати себе в формі.
– Ваші поради, як підтримувати форму вдома?
– Віджиматися, качати прес. Є багато варіантів заняття вдома на різних тренажерах. Я, наприклад, тренуюся вдома разом з мамою, показую їй всякі вправи.
– Позаторік, після важкої травми, як відновлювалися?
– Чесно кажучи, травма була для дуже важкою. Після таких моментів ти починаєш цінувати життя, хокей і все інше. Я радий, що поруч зі мною були близькі і рідні.
Відновлювався я за допомогою різних процедур і мазей. У свою чергу, хотів би подякувати «Білому Барсу» за те, що вони повністю взяли всю операцію на себе.
– Що Вас мотивує грати?
– Мотивація – це така справа, коли крім хокею у тебе нічого немає, і ти живеш цим. Коли ти розумієш, заради кого ти граєш. Я граю заради своїх рідних і близьких, заради уболівальників і своєї команди.
– Чому Ви виступаєте під №78?
– Все просто. Коли я перейшов в «Кременчук», то ще не знав, під яким номером буду грати. Перед першою грою мені запропонували на вибір два номери – «5» і «78». У підсумку, я вибрав №78, так як він мені більше імпонує.
– Який клуб найближче?
– Важко сказати. У «Дніпрі» я провів більше року, в «Донбасі» – місяць, а в «Кременчуці» – ось тільки два місяці і карантин. У будь-якому випадку, мені було комфортно у всіх трьох клубах.
– Що можете сказати про «Сокол»? Минуле, теперішнє і майбутнє.
– Дякую цій команді, так як я там починав свою спортивну кар’єру. Ми грали в чемпіонатах України та Білорусі. Було настільки багато ігор, що я навіть в школу майже не ходив. У нас були одні поїздки.
Що зараз і майбутнє – не знаю. Прикро, бо така «машина» була, така команда, з таким ім’ям.
– Топ-3 найбільш пам’ятних подій у Вашій кар’єрі?
– Перше, що спало на думку, коли зі збірною України U20 посіли друге місце на чемпіонаті світу. Друге, коли, в юному віці, граючи в Челябінську, виграв з командою перше місце. Ну і третє – минулорічний вихід херсонського «Дніпра» в фінал, коли в нас особливо ніхто не вірив.
– Чому поїхали з Челябінська?
– У мене там закінчився випускний рік, і потрібно було кудись переходити. «Донбас» мене викупив, і я тоді перейшов в «Молоду гвардію» і грав у МХЛ.
Дуже вдячний керівництву донецької команди, що мене забрали, і через 4 роки я повернувся на Батьківщину.
– При переході з однієї команди чемпіонату в іншу стосунки з уболівальниками не псуються?
– У мене ні. Навпаки, приємно, що можу поспілкуватися з будь-яким з них. Це ж не моя вина, що я перейшов.
– Якби не хокей, то ким могли стати?
– Якби з раннього дитинства не займався хокеєм, то закінчив би школу і вступив би в університет. А там, хто його знає, ким би став.
Зараз я вчуся на економіста. Тому подивимося, що буде в мене після хокею. Є маса варіантів. Хотілося, щоб ще як мінімум 5 років бути пов’язаним з цією грою.
– Чому у Вас стався спад? Чи плануєте спробувати себе за кордоном?
– Не знаю. Початок сезону у мене вийшло зім’ятим – звільнили з «Дніпра», потім потрапив в «Донбас» на місяць, після чого, знову період без команди. Тепер перейшов в «Кременчук» і почався карантин.
Хотілося спробувати себе за кордоном, але у мене ще на рік контракт з «Кременчук», а там буде видно.
– На Ваш погляд – найкращий український хокеїст в історії?
– У нас їх багато: Христич, Федотенко, Панікаровський, Завальнюк, Бабчук. Напевно, все ж Федотенко – він два рази вигравав Кубок Стенлі.
– Ваше ставлення до жіночого хокею?
– Хокей – це більш мужній вид спорту. Напевно, треба бути дуже хороброю дівчинкою, щоб займатися хокеєм. У будь-якому випадку вони молодці.
– Щоб Ви порадили молодим хокеїстам?
– Мати терпіння, вміти чути і тренуватися. Чи не кидати, коли йдуть невдачі і пам’ятати, заради чого ти займаєшся.
