Воротар «Сокола» Георгій Дубровський в інтерв’ю розповів, як потрапив до київської команди, про перший матч в УХЛ, а також поділився враженнями від плей-офф.
— 30 січня в адресу Української хокейної ліги Паріматч надійшов дозаявочне список гравців від ХК «Сокіл», в якому була вказана Ваше прізвище. Розкажіть, як прийняли рішення про перехід в нову команду і переїзді в іншу країну?
— Рішення прийняв досить легко. У 2020 році ввели карантин через що постраждали багато людей у всьому світі, це торкнулося спорту взагалі, та й хокею зокрема. Закрилися багато клубів і було важко знайти роботу, тобто отримати ігрову практику.
Мені надійшла пропозиція з України, і я, недовго думаючи, погодився, оскільки з’являлася можливість грати, а команди грають на такому ж рівні. Приїхав в січні, як тільки надійшла пропозиція, буквально застрибнув в останній вагон перед закриттям трансферного вікна. Це було не важко насправді, рішення далося легко.
— Ви приєдналися до команди в другій половині сезону. Як Вас прийняв колектив?
— Дуже добре, хлопці дуже дружні. В Україні ніколи не був, було певне хвилювання, все-таки інша країна. Приїхав, взяли здорово. У перший же день подружився з хлопцями, а на другий день зіграв свою першу гру з командою. Матч виграли, все було на вищому рівні.
— Чи були знайомі з кимось із гравців?
— Так, знав Олексія Платонова, ми разом грали в Уфі.
— З дитинства Ви грали під 20 номером. Чому вирішили змінити його на 80?
— У дитинстві, до 12 років, я грав в «Салават Юлаєв» під 80 номером. У 2012 році проходив дитячий чемпіонат, де можна було брати номери від 1 до 30, навіть 30 не можна було взяти. 20 і 1 – це воротарські номера. Я вирішив взяти номер з нулем, хотів, щоб у мене було двозначне число на спині і взяв 20.
— Як Вам працювалося з Костянтином Миколайовичем Сімчуком?
— Він нас дуже сильно підтримував психологічно, велике спасибі йому за це. Давав багато порад по життю, і звичайно, що стосується воротарської техніки. Хоча ми пропрацювали недовго, оскільки я приїхав пізно, все було професійно і запам’ятовуються. Всі поради тренера я запам’ятаю на все життя.
— Ви зіграли більше 20 матчів за «Сокіл». Який матч запам’ятався Вам найбільше?
— Якусь одну гру виділити важко, тому що всі ігри були для мене особливими, оскільки був кінець сезону. Сама вражаюча, напевно, перша гра плей-офф. Нехай навіть вона пройшла після моїх 8-9 ігор в регулярному чемпіонаті, але перша гра була найбільше запам’яталась. Все-таки плей-офф – час відповідальності, час «особливих» ігор, які викликають особливі почуття.
— Як взаємодіяли в тандемі з Дмитром Кубрицький?
— Прекрасно. Ми з ним в відмінних відносинах. Я завжди з воротарями намагаюся бути в хороших відносинах. Конкуренція конкуренцією, але перш за все людські відносини і потрібно завжди підтримувати один одного в будь-якій ситуації. У нас взагалі жодних проблем не було, подружилися відразу.
— Микита Пеленський – воротар «Сокола», який не зміг продовжити сезон через травму, дивився ігри, підтримував команду. Які у Вас склалися з ним стосунки?
— Ми всі разом втрьох спілкувалися в роздягальні, було весело. Неважливо грав він чи ні. Як людина він хороший. З усіма, що з хлопцями, що з воротарями було весело. Але з воротарями навіть трошки веселіше. Розумієте, воротарська хвиля, ми трошки інші люди.
— Які враження залишилися від першого дорослого плей-офф у Вашій кар’єрі?
— Намагаюся не хвилюватися, зазвичай спокійний завжди перед іграми і під час. Був невеликий мандраж, на жаль. Все-таки перший професійний плей-офф. А ось як-тільки першу шайбу відбиваєш, найпершу, все йде, і хвилювання вже немає, ти в грі.
— У сезоні 2020/21 у «Сокола» було найбільше буллітних серій в чемпіонаті – 7. Що для Вас означають буліти: дуель з нападаючим або з воротарем команди-суперника?
— Буліти для мене більше дуель з гравцем. Мені цікаво, чи зможе він показати таке, щоб я ось повірив і він забив. Це дуель з гравцем.
— Коли Ви відчуваєте, що виклалися на максимум: коли команда перемагає в основний час або після серії буллітів?
— Взагалі не важливо. В основний час рахунок може бути 0: 0, а після буллітів стане 1: 0. І це не так важливо, коли рахунок ставати в твою користь, тому що головне, це перемога. Я відчуваю, що коли команда перемогла, значить воротар виконав свій максимум. Правда ще є такий момент, як рахунок гри. Чим менше тим краще.
— Чи пам’ятаєте свою першу буллітную серію?
— Свою першу буллітную серію я навіть не пам’ятаю, настільки давно це було. Мені було, напевно, років 9-10.
Автор: Аріна Власова
Не забудьте подписаться на наши страницы в социальных сетях Facebook, Telegram, Instagram, Twitter, Youtube и Viber
