В сучасному спорті переїздом спортсмена з одного міста в інше уже давно нікого не здивуєш. Атлети кочують у пошуках кращої долі. Львів теж не оминув цей життєвий процес. Чимало галичан на своїй новій батьківщині розпочинали свою спортивну кар’єру, а всесвітнє визнання здобували, мешкаючи в інших міст чи володіючи громадянством чужої країни. Читайте далі дослідження ПРОСПОРТу на тему: Міграція відомих спортсменів.
До старту ХХІХ літніх Олімпійських ігор у Пекіні залишилося не так уже багато часу. Як це не прикро, але Львівщина втратила багатьох своїх кандидатів на виступ у головних змаганнях чотириріччя. Львівську прописку на київську змінила Олімпійська чемпіонка Афін Ірина Мерлені, до Луганська переїхала перспективна молода велогонщиця Леся Калітовська, борчиня з Пісочного Марія Стадник виступатиме в Китаї за збірну Азербайжану, відома львівська тріатлоністка Олеся Пристайко тепер буде захищати спортивну честь міста Житомира. Стрибун у висоту Віктор Шаповал також перебрався зі столиці Галичини. Тепер він мешкає у Вінниці.
Причини у цих спортсменів різні, але наймовірніші—відсутність перcпективи отримати житло та кращі умови праці. Загалом Львівщина була завжди багатою на талановитих спортсменів. Починаючи з 1912 року, де у Стокгольмі дебютував перший львівський спортсмен, на Олімпійських іграх виступапило аж 106 наших земляків. Однак, і серед них було чимало таких, які через певні причини потім покидали місто Лева. Кореспондент ПРОСПОРТу дізнавався про них у виконавчого директора НОКу у Львівській області Івана Яремка.
«Звичайно, серед багатьох спортсменів, які виступали на Олімпіадах від Львівщини, багатьох уже серед нас немає,—починає розмову Іван Яремко. – З учасників попередніх Олімпійських ігор більше 20-ти осіб виїхали зі Львова. Причини були різними: краща робота, сімейні обставини та багато інших».
Олімпійський чемпіон з фехтування 1968 року Віктор Сидяк , який здобув золоту нагороду саме для нашого міста, переїхав і тривалий час жив у Мінську. Потім довго працював в Італії, але згодом знову повернувся до Білорусі.
Павло Лєдньов—учасник чотирьох олімпіад, один із кращих п’ятиборців 70-х років, чотириразовий чемпіон світу, дворазовий Олімпійський чемпіон. Загалом він виборов 7 олімпійських медалей, серед яких 2 золоті, 2 срібні та 3 бронзові. У 1980-му році, після закінчення спортивної кар’єри, працював головним тренером молодіжної збірної України з сучасного п’ятиборства, тож Павло переїхав до Москви, там одружився і мешкає уже протягом 25-ти років.
Веслувальник на байдарках і каное Михайло Слівінський – учасник рекордних п’яти Олімпійських ігор. У 1988 та 1992 роках він виборював срібні нагороди, брав участь у Олімпіадах в Атланті та Сіднеї, але цікаво, що за збірну Україну виступав лише чотири рази. Після змагань в Сіднеї, через 30-річний вік, його не захотіли брати до лав національної збірної України, тому титулований спортсмен почав шукати кращої долі у Польщі. За цю країну він виступав на Олімпіаді в Греції. Ставав також чемпіоном світу та Європи вже як поляк.
У 1989 році чемпіон світу з фехтування на шаблі, срібний призер 1988 року в Сеулі у складі збірної Радянського Союзу Сергій Міндергасов також покинув батьківщину. Поїздка на змагання до США виявилося для нього довгою. Тепер він залишив спорт, живе у Сан-Франціско, займається власним бізнесом. Срібний призер Олімпіади в Мюнхені 1972 року з кульової стрільби Борис Мельник також залишив Україну, виїхавши до Німеччини.
Любителям та знавцям львівського спорту ім’я Ростислава Заулічного особливо представляти не треба. Серед найбільших досягнень галицького боксера—друге місце на Олімпіади в Барселоні 1992 року. Вже понад 7 років він живе і працює в США. Займається також бізнесом: має власну клінінгову фірму. Недавно боксер приїжджав до рідного Львова.
З відомих ватерполістів виїхав з України і змінив громадянство Дмитро Стратан. На головних змаганнях чотириріччя 2000-го і 2004-го року був срібним призером разом із збірною Росії, хоча у 1996 році виступав ще за Україну. Серед відомих ватерполістів варто також згадати і Вадима Скуратова та Миколу Смирнова. Перший тривалий час працював у Словаччині, але повернувся в Україну, до Києва. А Микола Смирнов, який також повернувся до Львова, щоправда з іншої країни – Італії, зараз має власний бізнес і є головою федерації водного пола Львівщини. «З наших ватерполістів могла б вийти збірна світу. Вони живуть в Аргентині, в Австралії, в Словаччині в Росії та інших країнах», — каже Іван Яремко.
Ігор Тер-Ованесян – учасник п’яти олімпіад. Спочатку виступав за Львів, а потім переїхав у Москву, де брав участь у наступних олімпіадах вже як представник цього міста. Згодом став головним тренером збірної СРСР з легкої атлетики. Цікаво, що саме він вивів Сергія Бубку у чемпіони світу, коли той мав лише 20 років. На чемпіонаті світу з легкої атлетики у 1983 році Тер-Ованесян, взявши на себе відповідальність заявити до головної команди країни майбутнього шестиразовго чемпіона, відверто ризикував, однак не прогадав. Включив до збірної і ровесника Сергія Бубки, перпективного стрибуна у висоту одесита Геннадія Авдєєнка, який також став чемпіоном світу, а в майбутньому і олімпійським тріумфатором. З того часу Сергій Бубка й почав виходити на пік своєї кар’єри. Ігор Тер-Ованесян минулого року приїжджав до Львова на 60-ти річчя університету фізкультури. Він навіть заснував премію для кращого легкоатлета університету.
Фехтувальник на рапірі Василь Станкович—учасник трьох Олімпійських ігор. У 1969 році ставав чемпіоном світу, дворазовий призер олімпіад. Зараз також працює у США, має свій маленький бізнес.
З відомих львівських спортсменів варто згадати й спортивну гімнастку Ірину Івлєву, яка в 90-тих роках виїхала в Канаду. Там, на жаль, вона загинула. Тепер у Львові щороку проводять турніри її пам’яті.
У 2002-му році на зимову Олімпіаду у Солт Лейк Сіті поїхала наша санкарка Орися Чухліб, там вона й залишилася, щоб отримати освіту.
«Переважна більшість спортсменів, які виїжджали зі Львова, мали на те причини, роздумує виконавчий директор НОКУ. – Вони хотіли мати кращі і більш оплачувані умови праці. – Але, у спорті бувають і протилежні випадки. От наприклад, коли у львівських «Карпатах» грали Геннадій Лихачов, Лев Броварський, Ростислав Поточняк, їх запрошував Валерій Лобановсьикй у київське «Динамо» , але вони не прийняли цих кращих пропозицій. Відомий львівський футболіст 60-70-тих років Остап Савка «засвітився» на молодіжному турнірі, і після того грав за донецький «Шахтар», але, коли на тренерський місток «Карпат» прийшов легендарний Ернест Юст, він повернувся у львівську команду. Серед футболістів варто відначити також Вадима Тіщенка, Володимира Татарчука, які є випускниками львівського училища фізичної культури. Тіщенко грав за «СКА-Карпати» у 1985-86-му рр., потім у 1987 році його забрав дніпропетровський «Дніпро», і вже в складі збірної на Олімпіаду він поїхав як гравець дніпропетровців і став олімпійським чемпіоном. Зараз він працює помічником Олега Протасова. Татарчука забрав московський ЦСКА. Він є учнем відомого наставника Володимира Данилюка. За цього учня Володимир Данилюк отримав звання заслуженого тренера України. З-поміж відомих футболістів, які вчилися у львівському училищі фізичної культури, були Олег Лужний, Василь Рац, Андрій Баль, Дмитро Чигринський, Микола Морозюк та інші.
Львівська дзюдоїстка Тетяна Біляєва виїхала до Дніпропетровська. Вона, як і Віктор Шаповал, не бачила перспективи отримати тут житло. Тетяна брала участь в Олімпійських іграх в Атланті, де посіла 5 місце у ваговій категорії до 72-ох кілограмів. Бігун Андрій Булковський на дистанції 800-1500 метрів переїхав до Луцька через сімейні обставини. Стрибун у довжину Леонід Борковський у 1964 році їздив в Токіо на Олімпіаду зі Львова, а вже у 1968, 1972 роках виступав на найпрестижніших змаганнях як киянин.
Серед сучасних львівських тенісисток до США переїхала перспективна Анна Сидорська, переможниця турніру ITF Катерина Авдієнко. Мабуть, про причини говорити уже не варто. За словами Івана Яремка, тепер чимало спортсменів змінюють свої товариства. «Наші відомі лучники Катерина Палеха, Юлія Лобженідзе, Маркіян Івашко перейшли з товариства «Україна» у «Динамо», де їм створили кращі умови.
Тепер спортсменів стимулюватимуть квартирами. В лютому на засіданні виконкому НОКу було вирішено дати нові помешкання кращим спортсменам Львівщини. Посадовці уже розуміють, що для того, аби утримати спортсмена в місті, його потрібно стимулювати: забезпечити житлом і доброю зарплатнею.
За останні кілька років квартири у Львові отримали лучники Дмитро Грачов та Катерина Палеха, чотириразовий чемпіон світу з паверліфтингу Іван Фрейдун, борець Андрій Стадник, срібний призер параолімпійської олімпіади в Сіднеї Сергій Отаманенко.
З-поміж спорсменів, які гідно захищали і захищають честь Львова на вітчизняній та міжнародній арені, є і «натуралізовані» львів’яни. Серед них – вищезгаданий Віктор Сидяк, який переїхав до Львова з Донецька, бо вважав, що тут кращі умови тренування та вища тренерська школа. Легкоатлетка Віра Попкова, яка виборола бронзу в Мехіко у 1968 році, родом з Челябінська. Спочатку вона виступала за збірну Радянського Союзу, а у 1971 році її запросили до Львова, де вона мешкає дотепер. Серед натуралізованих львівських спортсменів є капітан збірної України з боксу Георгій Чигаєв. Він є вихованцем одеської школи боксу. Боєць за правилами К-1 Андрій Осадчий також не галичанин. Лище наприкінці минулого року Андрій, відхиливши пропозиції інших клубів, перебрався до Львова. Зараз він захищає кольори львівського клубу «Тріумф». До речі, трансфер Осадчого з Сум до Львова був першим за всю історію львівських бойових мистецтв.
Чимало відомих у минулому спортсменів стали бізнесменами: ватерполіст Микола Смирнов, фехтувальник Сергій Миндергасов, Ростислав Заулічний та інші. Відомий плавець Георгій Прокопенко багато років працював в університеті Франка викладачем, легкоатлет Віталій Чорнобай віддав багато років кафедрі легкої атлетики інституту фізкультури. Гімнаст Віктор Чукарін працював там на кафедрі гімнастики. Стрілець з лука Сергій Антонов став помічником головного тренера збірної України Віктора Сидорука, який відомий своїми виступами на Олімпіаді 1972 року, де зайняв 7-ме місце, а наступного року став чемпіоном світу. Працював Віктор головним тренером збірної Італії, Іспанії й уже восьмий рік тренує головну команду України.
«Коли спортсмени перебувають на вершині слави, вони шукають кращі умови праці, думають як себе забезпечити на майбутнє,- резюмує нашу розмову Іван Яремко. – А спортивний вік короткий, хіба що шахісти можуть грати до 50-60 років. Не всі ж можуть стати тренерами, фахівцями від спорту чи бізнесменами, тому їм потрібно допомогти знайти своє місце в подальшому житті».
Богдан Пастернак
