Українські «летючі лижники» уперше за багато років починають прориватися у світову еліту 
«Шукаю спонсора» — такий надпис на лижах демонстрував у камеру фінський «летючий лижник» на одному з етапів Кубку світу зі стрибків з трампліну. Що ж, фінансова криза не оминула своєю ходою і спортивні федерації тих країн, де зимові види спорту – це і хліб для душі, і головне видовище, і об’єкт для поклоніння. Тим паче, якщо йдеться про стрибки з трампліну – один з найкрасивіших та захоплюючих видів зимової програми — які у Старому світі поступають популярністю хіба що біатлону та хокею. Та попри це, фінська команда шукає фінансової підтримки для підготовки своїх стрибунів до Ванкувера-2010, шведи заявили про матеріальні труднощі у біатлоні.
Натомість в Україні, зі станом справ у пріоритетних зимових видах все зрозуміло, а от що твориться у тих же стрибках із трампліну – загадка і таємниця. Понад те, протягом багатьох років про цей вид спорту, попри чималі традиції – перші змагання в Україні відбулися ще 1904 року у Харкові — у нашій країні практично не згадували. Однак уже цьогоріч українські стрибуни самі нагадали про себе своїми результатами: виявляється, пацієнт радше живий, аніж мертвий. Щоправда, якщо стрибки з трампліну так і не знайдуть відгуку у серцях спортивних функціонерів, то цей вид спорту таки чекає повне забуття, а цьогорічний сплеск так і залишиться не початком до тенденції розвитку, а лише поодиноким винятком.
Політ у фінал
На останньому чемпіонаті світу, який у лютому пройшов у чеському Лібереці, українець Володимир Бощук зайняв 28-му позицію, а ще через тиждень знову потрапив до фінальної тридцятки на етапі Кубку світу в норвезькому Ліллехамері. На заключному ж етапі Кубку світу і словацькій Планеці Віталій Шумбарець став 25-м на легендарному місцевому трампліні-гіганті. Так, для декого місця у третьому десятку можуть видатися далеко не тим результатом, яким варто пишатися, однак знаючі люди, які вже не рік і не два стежать за «летючими лижниками», знають, що стабільне потрапляння в тридцятку (що є перепусткою до другої фінальної спроби) – і є першою ознакою високого класу спортсмена. Окрім того, для порівняння можна навести приклад минулого сезону, коли українці жодного разу не пробилися до фінальної частини, а у Турині-2006 для Володимира Бощука знайшлися місця лише у сьомому десятку. Так що – прогрес очевидний.
«Попри те, що декому потрапляння у фінальну тридцятку може видатися доволі скромним показником – насправді це не так, — розповідає Валерій Вдовенко, головний тренер збірної України зі стрибків з трампліна. — Для нас завершення сезону, коли і на чемпіонаті світу, і на двох останніх етапах Кубку світу українські стрибуни уперше чи не за всю історію потрапляли у перші тридцять – хороший результат. Ще навіть два-три роки тому таке досягнення для української команди видавалося майже фантастикою. Одразу ж маю сказати, що такий ріст результатів з порожнього місця не береться. Такі виступи були заплановані, ми до них готувалися у рамках програми підготовки до Олімпійських ігор у Ванкувері. Тож наразі можемо радіти, що все заплановане вдалося і ми рухаємося у правильному керунку. Наразі у нашій збірній лише троє спортсменів – Володимир Бощук, Віталій Шумбарець та Олександр Лазарович — стабільно готуються до стартів протягом усього року і беруть участь у всіх великих змаганнях. Саме в їх результатах і спостерігаємо ріст. Натомість не такі веселі справи у юніорській команді. Так, через фінансові труднощі юніори виїжджають на змагання лише раз на три місяці, буває, що по місяць-півтора вони взагалі не стрибають з трампліну. Тож насправді, важко сказати: наскільки розвиваються наш вид спорту в Україна. З одного боку – головна команда почала показувати пристойні результати, однак з іншого – наш резерв практично залишається на сухому пайку»
Нам би трамплін…
Перша і головна передумова для успішних результатів у стрибках з трампліну залежить він наявності в країні гідної тренувальної бази. Зараз в Україні налічується 14 навчально-тренувальних трамплінів, однак більшість із них у справді плачевному стані, адже десятиліттями не бачили реконструкції. Та що там казати, якщо навіть комплекс трамплінів НСБ «Авангард» у с. Ворохта на Івано-Франківщині, який був найкращим за часів Радянського Союзу, нині більше нагадує древній символ колишньої слави, аніж місце для тренувань. Та навіть попри це, саме Ворохта залишається головною тренувальною базою для українських стрибунів.
«Влітку ми тренуємося і в Україні, і за кордоном. Співвідношення – 50 на 50. В Україні – це Ворохта, — веде далі Валерій Вдовенко. — Сказати, що трамплінний комплекс тут у трагічному стані – це нічого не сказати. Скажімо, зона для приземлення – практично у непридатному стані, стирчать сітки, палки, тож будь-яке падіння, яке є невід’ємною частиною тренувань, може призвести до травм спортсменів. Узимку ж у Ворохті взагалі немає можливості тренуватися через відсутність обладнання для розкидування штучного снігу, зрештою немає і самого штучного снігу. Та попри це, до нас уже телефонують тренери і з Росії, і з Білорусі, щоб домовитися про літні тренування у Ворохті. Це при тому, що у Росії з розвитком стрибків з трампліну, зрештою, як і з іншими зимовими видами спорту, ситуація таки краща, аніж у нас. У першу чергу, це пов’язано з тим, що наші сусіди на всіх парах готуються до зимової Олімпіади, Сочі-2014. Тож уряд дав розпорядження губернаторам тих країв, де стрибки з трампліну особливо популярні, будувати нові тренувальні комплекси. У нас же такої ініціативи стосовно нашого виду спорту не спостерігається і чи дійдуть спортивних верхів і до нас руки невідомо. Зрештою, наразі ми і не вимагаємо багато – хоча б оновили зону для приземлення у Ворохті, щоб ми з командою мали, де тренуватися. Зрештою, це коштує не так уже й багато – у межах 100-120 тисяч євро для двох трамплінів».
Жертва резерву задля Ванкувера-2010
Особливо втішним виглядає той факт, що перший прорив «летючих лижників» з України припав саме на передолімпійський сезон. Це наводить на думку: у Ванкувері-2010 наші хлопці не стануть просто об’єктом для побиття суперниками. Однак продовження росту результатів в українців можливий лише за однієї умови – за фінансової підтримки з боку держави. Натомість, як відомо, стрибки з трампліну не належать до списку тих видів, яким гарантована повне матеріальне забезпеченні у підготовці до Олімпійських ігор.
«Так, стрибки з трампліна в Україні не належать до пріоритетних видів спорту, на які таки виділяється більше фінансування від держави, — говорить Валерій Вдовенко. — Однак, все-таки, гадаю, ми зможемо підготуватися до Ванкувера-2010 навіть за тої матеріальної підтримки, яку маємо сьогодні. Звичайно, вона далека від бажаного об’єму, та все ж названа трійка спортсменів до Ігор матимуть усе потрібне, щоправда, за рахунок резерву.
Якщо ж оцінювати наші перспективи на Ванкувер-2010, то потрібно таки реально розглядати і талант спортсменів, і матеріальну базу, і умови тренувань. Якщо об’єктивно це зважити, то маю сказати, що у Ванкувері потрапляння 2-3-х спортсменів у тридцятку – вже буде успіхом. Якщо ж комусь узагалі вдасться пробитися у перші двадцять, то це буде для наших реалій просто визначним досягненням. Щоправда, маю сказати, що нині спортсмени, яким почали вдаватися виступи на міжнародній арені, мотивовані більше ніж будь-коли, вони зацікавлені виступати якнайкраще. Все-таки не варто забувати, що у них є сім’ї, діти, і стрибки з трампліну – це для них у першу чергу робота. З високими результатами у них з’явилися і спонсори, та й за високі місця на етапах Кубку світу видаються призові, тож навіть з цього погляду хлопцям є для чого старатися».
Однак Олімпіада – це таки лише одна, хай навіть визначна, мить чотирьохліття. А от що чекає на нашу команду після Ванкувера-2010?
«Днями ми збиралися з тренерами і намагалися розробити програму розвитку стрибків з трампліну у нашій країні, — ділиться планами на майбутнє головний наставник української збірної. — Окрім того, ми звернулися до нашої федерації та міністерства, аби нам збільшили фінансову допомогу, щоб мати змогу підключати до головної команди хлопців із резерву. Хотілося, щоб принаймні 4-5 спортсменів мали змогу виїжджати на міжнародні змагання. Адже через рік-два все рівно постане питання про зміну поколінь. Нинішні збірники завершать активні виступи і їм доведеться шукати заміну, яку потрібно готувати вже сьогодні. Тим паче, що попри все, в Україні таки є чимало молодих людей, які захоплюються стрибками з трампліну. Так, у Тернопільській області в Кременці, де існує школа стрибків з трампліну, велика кількість спортсменів. Окрім того там працюють хороші тренери, яким батьки не бояться довіряти своїх дітей. Натомість і Ворохті та Надвірній учнів значно менше. Тож ми маємо з ким працювати – було б бажання та можливість».
Наталя Вихопень
