Про те, де народився баскетбол, про Джонні Вайсмюллере та Олександра Могильного. Історія світового спорту цікава і багатогранна. Сьогодні в центрі уваги те, про що ви, можливо, і не знали.
* * *
У футбол грали і до нашої ери. В хокей – теж, невідомо тільки коли точно, тому що займалися цим індіанці з важкоартикульоване племені. А ось баскетбол не прийшов до нас з язичницьких ритуальних обрядів або з якогось японського хмільного церемоніалу. Це гра рукотворна, і винайшов її Джеймс Нейсміт, уродженець Канади, викладач Спрингфілдська коледжу Молодіжної християнської асоціації. Генезис творчої думки Нейсмита тепер відновити важко, а тільки прибив він одного разу дві діряві кошика до стін спортивного залу і звелів своїм учням, розбившись на команди, наввипередки покидати в них м’яч. Немає сумнівів, що учні дивилися на навіженого педагога, як на ідіота, але той напевно ж дав зрозуміти, що інакше заліку їм не бачити. В результаті у баскетболу є офіційна дата народження – 12 лютого 1892 року у присутності ста глядачів похмурі студенти Нейсмита розійшлися внічию (за нинішніми правилами неможливою) з сакраментальним рахунком 2:2, і тим самим стали прабатьками Ірвінга, Джордана, Сабоніса, Брайанта і Джеймса.
В технічних видах спорту традиція називати нові елементи іменами першовідкривачів зародилася досить давно. І Рітбергер, і Аксель, і брат з сестрою Тодес, і навіть Сальхов – цілком реально існуючі фігуристи. Величі, правда, не здобули. А ось винахідник гімнастичного стрибка Міцуо Цукахара дійсно запам’ятався ще й як великий чемпіон – у нього п’ять золотих олімпійських медалей. Стрибок Цукахары використовується досі, обростаючи новими технічними нюансами: є “цукахара прогнувшись”, а є, скажімо, “цукахара в угрупованні”.
* * *
Шведу Гунде Свансу першому набридло бігати на лижах, банально переставляючи ноги. Він ввів у практику коньковий хід, званий тепер “вільним” або “вільним”. Відповідальні за долі світових лиж чиновники не відразу здогадалися, що нова техніка дає таку перевагу в швидкості над старою, що її слід виділити в окремий вид, і Сван довгий час порівняно легко перемагав на чемпіонатах світу і Олімпіадах всіх своїх суперників. З часом ця лафа припинилася, і Сван майже одразу зав’язав зі спортом. Навряд чи злякався – просто був вже не дуже молодий. Найцікавіше, що Гунде вчасно не подумав про те, щоб дати новій техніці своє ім’я.
До 70-го року минулого століття футбол був схожий на службу в армії – кожен гравець займав строго своє місце, як на військовому плацу при параді. І всім подобалося; проте, як з’ясувалося, просто тому, що нічого іншого нікому не приходило в голову. Нове прийшло з Голландії, до того часу, до речі, не подарувала світу жодної помітної футбольної особистості. Колишній вчитель гімнастики в школі для глухонімих підлітків Рінус Міхелс впровадив в амстердамському “Аяксі” тотальний футбол, головною відмінною рисою якого стала постійна зміна гравцями власних позицій. Новизна захопила футбольний світ миттєво, адже “Аякс” відразу ж виграв три Кубки чемпіонів, а збірна країни, знову-таки з Михелсом на чолі, лише по дурній випадковості поступилася Німеччині у фіналі чемпіонату світу.
* * *
Найконсервативніша в тактичному відношенні гра – хокей. Скільки не катаються взад-вперед, а нічого, крім “два захисники – три нападаючих”, не придумано. Найбільший російський тренер Анатолій Тарасов як-то раз спробував одного форварда “збагатити” додатковими функціями, охрестивши півзахисником, але нововведення не прижилося. Тим самим Він фактично довів, що новації у хокеї неможливі. Принаймні, з цієї сторони. І його наступник, Віктор Тихонов, який вже пішов зовсім іншим шляхом. Він першим почав грати в чотири п’ятірки, завдяки чому вдалося збільшити швидкість гри. Ось це прижилося, і інакше тепер вже і не грають.
* * *
Девід Стерн – людина із зовнішністю і професією рядового бакалійника – став самим успішним менеджером в історії сучасного професійного спорту. Очоливши Національну баскетбольну асоціацію, він найбільш переконливо довів, що немає різниці в тому, чим торгувати – пиріжками або спортивними матчами. Другими, як виявилося, навіть вигідніше…
* * *
Слаломіст Інгемар Стенмарк став першим спортсменом, тісно співпрацювали зі спортивним виробником. Спочатку досить маловідома фірма Elan очима свого керівника углядела на схилі якийсь шведської гори 11-річного хлопчика, в рухах якого відразу проглядалася рідкісно талановита порода, і негайно уклала з ним безстроковий контракт, вийшовши з часом в лідери на своєму консервативному ринку. Стенмарк ж досі залишається рекордсменом серед гірськолижників за кількістю виграних етапів Кубка світу.
* * *
Дік Фосбері став олімпійським чемпіоном 1968 році, у високогірному Мехіко, що майже вже стерлося в пам’яті народній. Народ пам’ятає про іншому золотому сяйві Мехіко – феноменальному стрибку Боба Бімона, який полетів у довжину на 8 метрів 90 сантиметрів – на 55 сантиметрів далі тодішнього рекорду! Скромний стрибок у висоту на 2 метри 24 сантиметрів Дік Фосбері надав проте куди більш “довге” вплив на світовий спорт. Цей американець першим здогадався стрибати інакше, ніж всі інші, – спиною до планки. І таким фосбері-флоп способом стрибають досі всі професіонали.
* * *
Олександр Могильний став першим російським хокеїстом, які втекли в НХЛ. Правда, до нього в Америці вже пограв один колишній радянський громадянин, хтось Нечаєв, але він поїхав у Штати на початку 80-х цілком відкрито, приватним порядком, і зіркою ніколи не був. Після закінчення останнього матчу на чемпіонаті світу 1989 року, поки приставлені до команди гебісти випивали на банкеті, Могильний втік з готелю, де жила збірна СРСР, і підписав контракт з клубом “Баффало Сейбрз”. Усього в Національній хокейній лізі Могильний провів 16 сезонів, 990 матчах набрав 1032 очки (473 шайби + 559 результативних передач), а в сезоні 1999/2000 навіть виграв Кубок Стенлі у складі “Нью-Джерсі Девілз”. Додому, вже в демократичну Росію, Олександр повернувся лише в 1994 році під час локауту в НХЛ, при тому, що батьки вже кілька років відвідували його в США. “Залізна завіса” впала, і люди з теренів колишнього СРСР стали вільно їздити по світу.
* * *
Джонні Вайсмюллер став першим плавцем, зумів виплисти з однієї хвилини на стометрівці. Вийшло це у нього, звичайно, вільним стилем. Головне і найдивовижніше новаторство Вайсмюллера, по закінченні плавальної кар’єри пробавлявшегося уроками плавання та демонстрацією купальних костюмів, – він проклав спортивних зірок дорогу в кіно. Вайсмюллер зіграв у 1932 році самого знаменитого Тарзана. Згодом з’ясувалося, що для кар’єри артиста зовсім необов’язково ставати великим спортсменом: приміром, так і не вдалося з’ясувати, побив чи кого-небудь в реальному житті кікбоксер Жан-Клод ван Дамм, запевняв свого першого продюсера, що він – чемпіон Європи.
* * *
На закуску – традиційна рубрика “Keep smile”, кілька анекдотів на спортивну тематику.
1. Йде Коноплянка по вулиці, широко розставляючи ноги. Назустріч йому Ротань:
– Що з тобою?
– Так от, доктор сказав, багато холестерину в крові.
– Ну та…
– Сказав, щоб до яйцям навіть не торкався!..
2. Приходить бодібілдер до ювеліра, дає йому злиток золота і каже:
– Чуєш, братан, сбацай-но мені колечко.
– Ось, будь ласка, каталог, вибирайте фасон.
– Ти що, братан, зовсім дурень?! Прорізати дірку не можеш?!!
3. Інструктор з парашутного спорту проводить з новачками інструктаж. Один з них запитує:
– А якщо у мене не розкриється основний запасний парашут і теж, то скільки я буду летіти до землі?
– Все життя…
4. Зустрічаються два друга:
– Що це у тебе ніс приплюснутий? Боксом, чи що, зайнявся?
– Ні, скла мою в жіночій лазні…
5. Ні, ви тільки подумайте! 22 гравця на поле, 2 тренера, 14 запасних гравців, 1 арбітр в полі, два асистенти, інспектор матчу, делегат, 50 спортивних журналістів, близько 50-ти тисяч глядачів, а цей голуб нагадив саме на мене.
6. У боксерів запитали про небезпеку їх виду спорту. 10% сказали, що бокс небезпечний для здоров’я, інші 90% не зрозуміли питання.
