Петра Квітова: “Зараз я не довіряю людям, особливо чоловікам. Напевно, саме тому я самотня”

Чеська тенісистка розповіла про наслідки нападу на неї в 2016 році

П’ята ракетка світу в інтерв’ю The Guardian згадала, як все відбувалося в той день в грудні 2016 року.

“Він знав, що я подзвоню в поліцію, тому він міг і вбити мене. Що я йому сказала? Я запропонувала гроші і запитала, чи піде він після цього. Він сказав, що йому треба подумати. Я відповіла: “У мене немає часу чекати, поки ви подумаєте, мені потрібно в лікарню”. Він погодився, взяв гроші і пішов. Але мені здається, якщо б у нього було це час, він би мене вбив”.

Квітова також зазначила, що була здивована тим, як самообладала собою. Вона подзвонила в швидку допомогу та поліцію, потім подзвонила своєму лікареві, щоб той подзвонив знайомому хірурга. “Я не хотіла дивитися на руку”, – сказала Петра. Операція тривала чотири години і навіть сьогодні рухливість всіх пальців не досягла 100%, а також відсутня чутливість в кінчиках великого і вказівного пальців.

У березні цього року злочинець, який напав на Петра, був засуджений до восьми років позбавлення волі.

“Думаю, це стало для мене полегшенням. Я завжди хотіла, щоб він опинився у в’язниці. Найгіршим моментом для мене була дача свідчень в суді. Незважаючи на те, що після цього я відчула себе краще, це було жахливо – я б нікому такого не побажала.

Після всього цього я дуже довго нікуди не виходила. Весь свій час я проводила зі знайомими людьми, особливо з рідними, тому що я нікому не довіряла. І це дуже погано. Зараз я не довіряю людям, особливо чоловікам. Напевно, саме тому я самотня. Я вірю людям, яких дуже довго знаю. Я не можу їздити в таксі з чоловіками. Коли я перебуваю на вулиці, я практично бігу. Іноді мені стає жахливо страшно, що хтось мене переслідує.

Протягом трьох місяців я жила з родиною, а тепер живу одна в Празі. Перші місяці були складними. Я лежала в ліжку і якщо чула у ванній якийсь шум, відразу думала: “Боже мій”. Я знову хотіла стати самою собою. Було жахливо, що моїм мамі, татові, братам і тренерам доводилося все робити за мене. Чи відчули вони, що я змінилася? Я ніколи їх не питала, і вони мені про це не говорили”.

Джерело:
www.theguardian.com

Author: Іван Муженко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *