Юлія Джима на етапі Кубка IBU в Обертіллаху відзначилася першим подіумом українського біатлону в офіційних змаганнях нинішньої зими.
Він же став першим у дорослій кар’єрі Юлі в індивідуальних міжнародних стартах.
– Емоцій більше було на фініші. Я стартувала під 29-ім номером, і більшість сильних суперниць теж були у першій групі. І коли я фінішувала, насамперед подумала: “пробігли вже 29 людей, а я – перша?!”. Подивилася на табло – відрив від другого місця 32 секунди… Відразу навіть не повірила. Чесно – була просто в шоці!
Промайнула думка навіть про те, що я замість стандартного спринтерського кола пробігла по двокілометровому (Сміється). Потім, правда, суперниці почали наближатися, і навіть відсунули мене з першої позиції, але з трійки, на щастя, не виштовхнули. Потім пішли привітання від тренерів, від суперниць – було дуже приємно. Але у той момент, чесно кажучи, я не розуміла, що сталося.
– У цій ситуації було складно дочекатися фінішу всіх суперниць?
– Та ні, не дуже. Я особливо навіть не звертала увагу на подальший хід боротьби. Відразу пішла перевдягатися, потім – на допінг-контроль. І фінальні результати побачила вже після того, як усі фінішували.
– Після подіуму багато привітань отримала?
– Так, багато. Навіть більше, ніж з днем народження або з 8 березня! (Сміється)
– Уболівальники звикли тебе бачити у числі кращих снайперів, а у тій гонці ти стала й одним з лідерів по швидкості. Як це вдалося?
– Чесно кажучи, перед гонкою я сумнівалася, чи варто бігти спринт. Напередодні відчула, що злегка застудилася і вирішила порадитися з тренерами з приводу необхідності виходу на старт. Ми все-таки прийняли рішення стартувати. Після того, як вийшла на трасу, думка була одна: хоча б добігти. Але потім, відразу з першого кола пішла досить легко.
І тільки коли на останньому колі мені сказали, що йду лідером – ось тоді стало по-справжньому важко! (Сміється) Але, в принципі, повторюся, бігла дуже легко, я навіть досі сама не розумію чому. Взагалі, Обертіллах – одне з моїх улюблених місць. Я і свою першу перемогу здобула саме тут – два роки тому, на Кубку Австрії. Якраз тоді я вперше відстріляла чотири нулі в індивідуальній гонці, а потім перемогла й у спринті, теж із чистою стрільбою.
– Гонка переслідування видалася не такою вдалою. Що завадило зберегти місце на подіумі?
– Персьют я бігла на тлі втоми, і десь навіть припускала, що настільки успішним, як спринт, він не вийде. До того ж, трохи змінилася погода і з’явилися невеликі проблеми зі змазкою лиж. У порівнянні зі спринтом лижі програвали у ковзанні.
– Взагалі, як оціниш першу частину нинішнього сезону? Чи все вдалося, що планувала?
– Напевно, всім задоволеною бути не можна, але старт сезону, вважаю, для мене вийшов непоганим. Тим більше з урахуванням того, що, як правило, хорошу форму я набираю до лютого-березня, то “розгін” у грудні – це приємна несподіванка.
– Які дистанції тобі більше подобаються?
– Взагалі, моя улюблена дистанція – індивідуальна гонка, бо у ній у мене, як правило, більше шансів (Сміється). Спринти я завжди бігала погано – більше подобається мас-старт, хоч я його бігала поки тільки на чемпіонаті України. Подобається і персьют, але тільки у тому випадку, коли я після спринту у десятці, а якщо далеко – то не дуже люблю. (Сміється) До естафет теж ставлюся добре, але там дуже сильно втомлююся морально, бо сильно переживаю за всю команду. І ця дистанція для мене – найвідповідальніша.
– А в штовханині на трасі під час мас-старту або персьюта себе відчуваєш упевнено?
– Не дуже. У такій ситуації найчастіше виживає найзухваліший… Я до такого поки ще не звикла. У жорсткій штовханині я поки що більше схильна поступитися, а через це часто програєш дорогоцінні секунди.
– Зараз своїми результатами ти звернула на себе увагу тренерів першої збірної, які говорять про перспективу твоїх виступів у Кубку світу вже в Оберхофі. Не терпиться вийти на трасу серед найсильніших?
– Чесно? Дуже-дуже боюся. (Сміється) Як кажуть – і хочеться, і колеться. Але, врешті-решт, саме заради цього я і займаюся біатлоном, прагну вийти на більш високий рівень. Я розумію, що клас суперниць там набагато вищий. Коли біжиш з Вітою, Валею, Оленою на чемпіонаті України – це одне, а коли доводиться проти суперниць такого ж рівня стартувати на Кубку світу – це зовсім інше.
– Перша гонка в Німеччині – естафета. Чи не занадто жорсткий старт для дебюту?
– Я зараз не хочу поки що про це думати! (Сміється) У минулому році найважчими для мене були два дні перед естафетою на чемпіонаті Європи. Я не могла ні спати, ні їсти. Так це був усього лише чемпіонат Європи… А на Кубку світу переживати, напевно, буду півмісяця – і до гонки, і після. (Сміється)
– Якщо справді доведеться стартувати в естафеті, чи допоможе у дебюті те, що разом із сестрами Семеренко й Оленою Підгрушної ти вже бігла в одній команді і навіть ставала чемпіонкою Європи?
– Напевно, цей досвід буде корисний. Коли ми бігли у тій естафеті, ніхто з дівчат не сказав нічого поганого – все підбадьорювали, казали, що у мене все вийде, радили, щоб не хвилювалася… Головою то все це розумієш, але виходиш на трасу і все одно починаєш переживати. (Сміється) На перших двох колах тієї гонки я не розуміла, що відбувається. І тільки після стійки якесь усвідомлення прийшло. Але я розумію, що у будь-якому випадку колись треба починати. Нехай краще раніше, ніж пізніше.
– До речі, у тій естафеті ти бігла третій етап, в Обертіллаху у міксті була стартером. На якому відрізку відчуваєш себе більш упевнено?
– Мені найпростіше бігти другий чи третій етап, як і будь-якому спортсменові. Тому що перший та останній етапи – найвідповідальніші. В принципі, на рівні своїх ровесниць будь-який етап виходив досить непогано.
– Серед тих, хто сьогодні змагається у Кубку світу є кумири? Або ті, на кого хотіла б бути схожою?
– Звичайно, є. Як, напевно, у кожного спортсмена. Взагалі, у біатлоні у мене один кумир – Уле-Айнар Бьорндален. Ну й у жіночій частині є ті, хто мені симпатичний. Наприклад, подобається Нойнер – вона і результати показує відмінні, і до вболівальників ставиться добре: ніколи не відвертається ні від камер, ні від своїх фанів. Для спортсмена це дуже позитивна якість. Та й у нашій команді є чому повчитися у кожної з дівчат – всі спортсменки дуже високого рівня.
Оригінал публікації http://www.champion.com.ua/beathlon/2011/12/23/475467/
