Повернення сестер Семеренко до збірної України з біатлону суттєво підвищить шанси нашої команди на високі результаті наступного сезону. Про майбутній олімпійський рік, а також відношення до допінгу та скандал Мартена Фуркада і Антона Шипуліна капітан “жовто-синіх” Олена Підгрушна розповіла в ефірі “Обозревателя”.
– В цьому сезоні відбулося повернення сестер Семеренко: Валя повернулася до головної команди, Віта дебютувала на кубку IBU. Найкращий результат Валі цього року – 28 місце в особистих гонках. Всі інші гонки було дуже важкувато. Чому так?
– Тут ніяких секретів немає. Ми тренуємося роками. В мене це 16-й чи 17-й рік в спорті. Вже закінчився 8-й сезон на етапах Кубку світу – ми світу божого не бачимо, крім спорту. А гонки – це стрес. Це нервове напруження: і моральне, і фізичне. Сім’ї під боком немає, ми постійно закордоном. І це все роками накопичується, доходить до якогось рівня, і воно просто вивертається через верх. І мені потрібна була тоді пауза, і, видно, для Валі, яка закінчила тоді в топ-3. Вона тоді вивернулася навиворіт, витягнула команду, і дійсно стала лідером і прикладом для наслідування ще багатьох поколінь, які будуть після нас. Своєю силою і прагненням до перемоги.
– Але ж показник топового спортсмену заключається в стабільності. Чи не так?
– Воно так, але, знову ж таки: з тими умовами, які є в нас, неможливо нам стабільно бути в топ-3 протягом років. Наприклад, як Кайса Макарайнен. В неї такий талантіще від природи, але протягом стількох років зі стрільбою в неї постійно проблеми. Тобто в нас ми більше за рахунок стрільби виїжджаємо, але не тягнемо настільки фізично. Все рівно, всі ми люди, комусь дане одне, другому інше. Комусь просто дано від природи бігти, а хтось за рахунок своєї сили волі і характеру доказує, що він теж може, що він боєць і так далі. Тому і Віта, і Валя протягом 10 років заїжджали і на подіум, і тримали команду на рівні топ-5. Поки ще я підростала і Юля (Джима – Ред.), вони вже тоді показували результати.
Сталося, що Валя тоді виклалася, а на наступний сезон… От як в мене вийшло. Минулий рік в мене був результат, цього нема. Тобто в кожного спортсмена свої якісь причини для цього, але спад пішов. Цього року я дуже часто згадувала її. А зараз ми разом повертались додому, і я кажу: “Валя, я настільки розумію, що тобі довелося пережити минулого року. Тому що психологічно для спортсмена це дуже складний період”. І тому вона просто взяла паузу, бо їй треба було відпочити, стабілізувати здоров’я і все таке.
Звичайно, в неї не було тієї планомірної підготовки, яку пройшли ми. Тому ми могли протягнути весь сезон. Навіть я. Хоча я і зробила хорошу підготовку, все рівно не змогла протягнути весь сезон. А у Валі вийшло, що в неї і не було 100% літньої підготовки. Тобто вона то тренувалася, то лікувалася. І вона ж не сказала: “Я завершую кар’єру”. Вона сказала: “Я поки що беру паузу, щоб нормалізувати стан”. Потім вона вирішила кілька етапів пробігати, щоб не робити таку паузу в змагальному режимі, щоб на наступний рік було простіше.
– Задля збереження особистого тонусу.
– Так, все вірно! Коли ти крутишся зі спортсменами, змагаєшся, навіть не маючи результату, ти відчуваєш, чим люди дихають. Тому, на що вона була готова, на те й пробігла. В неї немає особливих розчарувань. Звичайно, кожен спортсмен хоче відпочити, пропустити, потім повернутися, виграти і знову відпочивати. Але такі чудеса бувають дуже рідко. Тому вона раніше закінчила. Вона сказала, що в неї немає тієї літньої підготовки, тієї бази, на якій можна пробігати 9 етапів Кубку світу.
Професійні спортсмени знають, що нам треба готуватися 7 місяців, щоб потім це 5 місяців бігати. Ми не можемо потренуватися два місяці, щоб потім п’ять побігати, так не буває. Якщо скорочується підготовка, то, відповідно, скорочується кількість змагань. Тому у Валі був такий результат. Але вона йде повністю з бойовим настроєм на наступний рік: бути в команді, тренуватися від першого до останнього місяця.
– Це чудово, тому що ми чекаємо успішних виступів наступного року. Ви ж чудово розумієте і знаєте які прискіпливі українські вболівальники. Якщо вже одного разу побачили “бронзу”, “срібло”, а ще й золото, то їх вже хлібом не корми.
– Так і нам хочеться! В першу чергу ми хочемо самі медалей. Ми стараємося, виходимо на старт, хочемо себе реалізувати.
– А чи можна порівняти показники Валі і Віти? Звісно Кубок світу та Кубок IBU знаходяться на різному рівні, але, тим не менш.
– Порівняти їх, в принципі, не можливо. У нас зараз взагалі в біатлоні навіть дві гонки порівняти неможливо. Вони абсолютно різні, тому що різна погода. В Кореї дуже сильний вітер був. Я не знаю, як в Естонії, хоча там також казали, що вітер сильний був.
Віта, в принципі, досить стабільний стрілок. Коли вона налаштована на роботу, то вміє це зробити дуже чітко. Мені дуже сподобалося її повернення. Дійсно приємно було дивитися і те, що вони “бронзу” взяли. Знову ж таки, я пропускала, я знаю це відчуття, коли ти повертаєшся і одразу з нагородою. Також на першій гонці в Остерсунді в мене була бронзова медаль. І тоді мені один мій товариш каже: “Тобі дали аванс для того, щоб ти зрозуміла, що ти зробила правильний вибір”. Те ж саме я можу зараз сказати про Віту. Їй доля дала підтвердження того, що вона зробила правильний вибір. І я з нетерпінням чекаю її повернення вже повноцінного в команду. Щоб і Віта була, і Валя, і я. І ми вже сміємося: три бабушки, хай та молодь спробує нас об’їхати.
– Цікаво, хто буде четвертим. Хоча цього сезону зрозуміло, що лідером стала Юлія Джима. Вона продемонструвала дійсно класні результати. Правда, в останніх гонках їй не вистачило швидкості. Вона виходила зі стрільбища начебто четвертою, а потім може приїхати шостою, сьомою. Чому так?
– Юля фізично вже виснажилась. Дуже складно весь сезон пробігати всі гонки. І є одиничні спортсмени, які це роблять. Ми спілкувалися з Урошем (Велепцем, тренером – Ред.). Він каже, що це йде підготовка на наступний сезон, Це спеціально було зроблено, щоб вона все це пережила, витримала. І це дійсно йде тренування для її організму, щоб витримати весь сезон з усіма загрузками, стресами. І на наступний сезон вона вже буде набагато сильніша, ніж була минулого року.
Те, що вона побігла цього року, це також не є нонсенс або сюрприз. Вона дуже сильний внутрішній боєць-трудяга. Вона йде на тренування і вся віддається. Може першою прийти на тренування, а останньою піти. І коли цього року вона побігла, я думаю: “Ну нарешті, здійснилося”. Тому що кілька років ніби її щось тримало. А цього року двері відкрилися і вона виплеснула себе. А вже далі, через те, що вона не очікувала, що вона може так швидко бігти, тому вже ці збої зі стрільбою. Але вона вже стала на голову сильніше після цього сезону. На наступний рік вона вже буде відчувати впевненість, стабільність, і зможе демонструвати феєричні результати.
– Давайте я вас по секрету спитаю: який потенціал у збірної України на майбутній сезон?
– Ну, якщо у нас вже три бабці в команді є, то потенціал дуже серйозний (сміється). Більш досвідченої команди, мабуть, у світі не буде. Молоді є на кого рівнятися. Одна справа, коли одна-дві, а, коли вся наша олімпійська четвірка в повному бойовому складі, і молодь теж хороша. Виходить, що молодь нас підганяє тією своєю енергією і фізичною активністю, яка в них є. Ті ж самі ігрові види, якими ми займаємось – хокей чи ще щось. Вони все ж таки шустріші. Але, щоб діти нас обіграли, – ні-ні-ні (сміється). І ми так завжди стикалися і жартували – старички проти молоді. Але ми рідко, коли їм програвали, молоді ще треба вчитися.
– Нещодавно була новина, що збірна України знайшла шокуюче відкриття – нові патрони, які допоможуть нам краще стріляти. Розкажіть, будь ласка.
– Цього я не знаю.
– Там кулі наче були більш тупі, а стали більш гострі. Краще пробивають габарити.
– Ні, я такого ще не знаю. Поки що ми з Юлею чекаємо нову зброю, яка вже йде в процесі купівлі-оформлення, і яку обіцяють спочатку нового сезону. Тобто з весни будемо тримати в руках, і будемо готуватися з новою зброєю. Ми дуже на це сподіваємося, тому що дійсно – в мене моїй зброї більше 10 років. І враховуючи мій настріл щорічний, стільки гвинтівки не живуть. Як вона досі стріляє в нуль – я не знаю.
– Не можу вас не спитати, як ви відреагували на рішення IBU відібрати у Росії чемпіонат світу? Що ви думаєте з цього приводу?
– Я не хочу нічого озвучувати, тому що я досі до кінця не знаю, чи відібрали, чи відмовилися. Тобто, як було насправді – я не знаю.
– Наприклад, Габі Коукалова сказала, що, вбачаючи допінг російських спортсменів, чемпіонат світу краще проводити будь-де, але не в Росії. У вас є така радикальна позиція?
– У мене радикальна позиція на рахунок допінгу. Якщо спортсмен дискваліфікований, якщо це масово іде, то, звичайно, має бути якесь покарання, яке б перекрило кисень їм назавжди. Щоб не було бажань повторювати.
– І не важливо це Росія, чи хтось ще?
– Будь-яка країна. Наскільки я знаю на рахунок цього допінгу: то є докази, то немає доказів. А, знаючи великий спорт, що це великі гроші, велика політика, і хто це все змішує… Як воно насправді – мені невідомо. Відповідно, говорити якісь гучні заяви, що так, або так, я не візьмусь. Тому що немає сьогодні списку біатлоністів, які під російським прапором, їх 20 чоловік і вони дискваліфіковані, тож за це в покарання знімають чемпіонат світу. Цього немає. Тобто, коли я дочекаюся достовірної інформації, коли цей весь сир-бор завершиться, тоді зможу сказати свою думку.
– Тобто потенційно, якщо є вина, і якщо докажуть, тоді ви скажете, що IBU все правильно зробили?
– Так.
– А як щодо листу спортсменів до IBU, який був на початку січня? Знаю, що Сергій Семенов був присутній там на нараді. Ви якимось чином долучалися до цього?
– Знову ж таки, мовний бар’єр, Сергій добре спілкується англійською, він був там присутній. Але я тоді зі своїми спортивними проблемами зі здоров’ям була вся в собі. І оцей весь допінговий скандал якось пройшов боком біля мене. Я лише в останній момент в останній вагон застрибувала, дізнавалася з останніх джерел, що відбувається. Признаю: до сьогоднішнього дня не знаю, що було на тій нараді. Навіть змісту того листа я не читала.
– Просто там 180 спортсменів підписалися.
– Так, багато хто. Просто в мене тоді були мої проблеми, і мене вони більше хвилювали, ніж загальне питання допінгу.
– Ви якось реагуєте, чи просто осторонь дивитесь, як виступають той самий Фуркад, Бьорндален? Маю на увазі те, що вони кажуть щодо Росії, бо вони досить скептично налаштовані.
– Знову ж таки, кожен спортсмен індивідуум, як і будь-яка людина на світі. Хтось робить гучні заяви, хтось мовчить, хтось говорить, але не робить, хтось робить, але не говорить, хтось і те, інше, а хтось ні того, ні другого. Фуркад робить гучні заяви, різкі рухи. Але він така емоційна людина. Бйорндален набагато спокійніше це все висловлює, в нього інша історія.
– До речі, якщо вже згадали за Фуркада і його емоційність. Як ви сприйняли цей скандал, який відбувся між ним та Шипуліним після естафети, коли вони не потиснули один одному руки?
– Там в них стосунки дуже цікаві. Мені здається, що це за рахунок тривалого часу крапелька за крапелькою назрівало. Тому кожен рух туди-суди викликає негатив. В будь-якому випадку є якісь загальні міжнародні правила, є якась загальна взаємоповага між спортсменами. Подобається тобі та країна, чи не подобається, подобається тобі цей спортсмен, чи ні, сьогодні він виграв, він чемпіон. Є установлені правила вітання. Але з другої сторони, є такі спортсмени, які дійсно роблять дива на трасі, спеціально наступають на лижі…
– А ви реально думаєте, що Мартен це зробив спеціально?
– Я скажу, що Мартен, в принципі, досить різкий. І на лижні також. Спеціально це він зробив, чи ні тільки він може сказати. Але це коридор передач естафети. Там багато буває зіткнень. І говорити, що хтось конкретно спеціально заради когось буде щось робити. Мені в це не віриться. Просто спортсмен під час передачі думає, як проїхати по коридору, прийняти передачу і що робити далі на дистанції, а не про те, хто стоїть праворуч чи ліворуч, як йому виставити палку, щоб його вибити з колії.
Хоча, хто знає. Може у деяких спортсменів і такі думки є. Я просто з таким не стикалася. Це взагалі вперше у нас в біатлоні такі видимі конфлікти. А можливо, знову ж таки, журналісти більше це все роздувають, а насправді вони там кращі друзі. Я не знаю. Не здивуюсь, якщо через певний час вони скажуть: “Та, це ми навмисно для підняття рейтингу біатлону зробили…”.
– Можливо. Дуже цікава теорія. Принаймні приємно, що в нашій команді такого немає і українські біатлоністи ведуть себе дуже чемно.
– 100 відсотків у нас такого немає.
