Екс-дев’ята ракетка світу Андреа Петкович у своєму блозі «Finite Jest» поділилася думками про те, як змінюється теніс
«Я завершила кар’єру два роки тому, але за відчуттями, в тенісному сенсі, це ніби було ціле життя назад. Зараз я працюю експертом і аналітиком, тому продовжую залишатися в тенісі. Я все ще дивлюся матчі з фанатичною регулярністю, нескінченно говорю і думаю про теніс. І все ж, іноді здається, що я грала в зовсім інший вид спорту, в іншій епосі.
Ось як теніс змінився відтоді, як я грала. Так, тут буде багато фраз на кшталт «у мої часи все було інакше», але все, що ви прочитаєте нижче – це просто спостереження, без оцінок і суджень.
Інвентар
За останній рік стало абсолютно нормально експериментувати з екіпіровкою. Гравці змінюють ракетки, струни, спонсорів одягу – так часто, як я в юності змінювала бойфрендів (зрозуміло, винні були вони, не я).
Пам’ятаю, який шок викликало повідомлення про те, що Каролін Возняцкі змінила Babolat на Yonex – і всі стали звинувачувати в її падінні з першого місця в район 70-го саме зміну ракетки. Це виглядало як святотатство.
Теніс тоді жив у парадигмі світу Гаррі Поттера: «паличка вибирає чарівника», і якщо вибрала – то це на все життя. Була справжня романтика навколо твоєї ракетки, сліпа відданість бренду і дивна забобонність у дусі «не чіпай мою ракетку руками!».
Сьогодні все інакше: Стефанос Циципас змінює ракетку – і виграє турнір, Данило Медведєв посеред безнадійного матчу бере іншу ракетку і перевертає гру, а Медісон Кіс – і зовсім перемагає на Australian Open з ракеткою дивної форми, що нагадує ключку.
А «за моїх часів» (хіба не чудова фраза?) мені знадобився цілий рік болю в лікті та зап’ясті, щоб нарешті зрозуміти: може, варто прибрати пару грамів свинцю з голови ракетки.
Гравці сьогодні менше схильні до догм і забобонів, більше готові до змін і трансформацій. Що ж, молодці!
Фізична підготовка
Сьогодні тенісисти тренуються зовсім інакше, ніж раніше. Вони проводять стільки ж часу в спортзалі, скільки й на корті. Стали сильнішими, швидшими, гнучкішими. У кожного – чіткий режим харчування і сну, а до тіла ставляться як до примхливого жеребця, що потребує постійної уваги.
Коли я тільки починала, будучи підлітком, ми просто багато тренувалися (а під «багато» я маю на увазі по 5-6 годин на день), але це здебільшого зводилося до бездумного довбання м’ячів, поки тобі не захочеться розбити голову об бетонну стіну в стилі бруталізму. А потім уже грали на рахунок.
За 16 років моєї кар’єри все стало змінюватися. Дедалі більше часу йшло на тренажерний зал і профілактику травм. Потім у справу вступила неврологічна підготовка: гравці почали витріщатися на лампочки, що змінюють колір, або стояли на одній нозі із закритим оком і стежили за рухом великого пальця. Вираз «сліпий веде сліпого» заграв новими фарбами.
Ні, ми не збожеволіли – ми просто адаптувалися до спортивної науки. Розкривалися тазостегнові суглоби (привіт, Енді Маррей), практикувалася йога (привіт, Новак), а коли Роджер прийшов до зали з цим дивним гумовим поясом, схожим на пояс цнотливості, вже за місяць 95% туру ходили з таким же. Щоправда, цнотливішим від цього ніхто не став – це вже точно.
Я раніше могла вигравати матчі виключно за рахунок фізичної витривалості. Зараз таке вже не працює. Тому що а) ніякої фізичної витривалості у мене не залишилося, хіба що зовні, ну і б) всі стали абсурдно сильними.
Глибина
Головною зміною в тенісі за останні роки, мабуть, стало те, наскільки зросла загальна глибина рівня гри. У перші 5-6 років у Турі я могла вигравати хоча б два раунди на турнірах Grand Slam, навіть якщо була далеко не в найкращій формі. Я була витривалою, фізично готовою – і цього в більшості матчів вистачало. Але з часом усе сильно змінилося, особливо в жіночому турі. Підвищився призовий фонд – і разом із ним рівень професіоналізму.
Талант не купиш, але хороших тренерів і фітнес-фахівців – цілком. Можна літати бізнес-класом, жити в нормальних готелях – і це реально допомагає: швидше проходиш акліматизацію, краще відновлюєшся. А як ми тепер знаємо, тіло спортсмена – це примхливий кінь: запалене копито – і все, прощавай турнір. І ось уже гравці з шаленим, але некерованим талантом отримують тренерів, які спрямовують цей талант у чіткий гейм-план. Ментальні слабкості згладжуються, спортсмени вчаться тренуватися без того, щоб угробити себе фізично (див. попередній розділ). Усі стали розумнішими, сильнішими, стабільнішими. Тур виграв від цього. Але мені особисто стало складніше – тепер уже не можна просто вийти «не в дусі» і все одно виграти. Погані матчі нікуди не поділися, але погані матчі 2025-го помітно кращі за погані матчі 2011-го. Принаймні, вони швидші і краще підготовлені.
Зростання призових, на жаль, принесло і мінуси. На початку моєї кар’єри ми їздили на турніри натовпом, ділили одного тренера на всіх, спали втрьох в одній кімнаті, тягали шинку та сир зі сніданків у готелі й заводили дружби на все життя. Зараз у всіх по команді: фізіо, тренер, психолог, дієтолог. Але що більша твоя команда – то сильніше відчуття самотності. Люди, яким ти платиш – не твої друзі. Повторю: люди, яким ти платиш – не твої друзі. Можливо, ними коли-небудь і стануть, але поки у ваших стосунках є фінансова ієрархія – це не рівноправність. А без рівності – яка це дружба?
Гравці тепер оточені людьми, яким платять, і які займають те саме місце, де раніше могли бути справжні друзі. Ті самі, які без страху могли сказати тобі, що ця спідниця має, м’яко кажучи, огидний вигляд.
Я людина, якій складно змінюватися. Але загалом я приймаю зміни і не вважаю їх ворогом, якого треба знищити до того, як він встигне нас захопити. Кар’єри стали довшими і стійкішими. Гравці можуть піти з тенісу і мати достатньо накопичень, щоб спокійно подумати, чим зайнятися далі.
Але завжди важливо залишатися напоготові. Як показала історія Риму: варто подумати, що ти підкорив світ – і ось уже світ підкорює тебе. Будьте уважні. Продовжуйте змінюватися».
Джерело: andreapetkovic.substack.com/p/how-tennis-has-changed
