Український екстенісист Сергій Стаховський, який наразі проходить службу в ЦСО СБУ «Альфа», став гостем програми Amanpour and Company на каналі CNN, де розповів про потреби української армії, операцію «Павутина» та причини свого рішення піти на фронт
– Які потреби України зараз є найкритичнішими?
– Як ви бачите, нам терміново потрібні системи ППО, ракети до них, тому що кількість щоденних атак на Київ і цивільну інфраструктуру в інших містах просто колосальна. Нам потрібні ракети, здатні збивати «Шахеди», балістичні та крилаті ракети. Це критично важливо для безпеки українських громадян. Нам необхідно закрити небо, хоча б частково, щоб почуватися в безпеці.
– У вас є якісь гарантії, що США продовжать надавати допомогу? Ми знаємо, що Європа посилює підтримку, але тільки США можуть надати необхідне озброєння. Чи є впевненість, що підтримка не припиниться?
– У мене особисто таких гарантій немає – я тут, щоб представляти позицію свого підрозділу і військових, з якими я служу. Я б не сказав, що Європа «подвоїла» допомогу, вони радше намагаються наростити підтримку, бо розуміють ризики. Якщо в Україні станеться щось справді погане, наслідки позначаться на всіх.
Ми тут, щоб сказати: Україна буде битися. З підтримкою чи без неї – це нічого не змінює. Якщо – і ми сподіваємося, що цього не станеться – США повністю припинять допомогу, це не означає, що ми підпишемо мир із Росією. Їхня мета – знищити Україну, вбити всіх українців, стерти націю. Будь-яка мирна угода з Росією буде всього лише коротким перепочинком перед наступним повномасштабним наступом.
– Ви брали участь у різних операціях цієї війни. Остання, «Операція Павутина», вразила весь світ своїм масштабом і зухвалістю. Після більш ніж 16 місяців підготовки Україні вдалося знищити кілька російських стратегічних бомбардувальників, які перебували за тисячі кілометрів від українських міст. Така асиметрична війна – це свого роду послання світу? Навіть у США іноді задаються питанням: чи може Україна дійсно перемогти. Що ви скажете про операції такого роду?
– Це не послання. Ми просто намагаємося мінімізувати можливості ворога завдавати ударів по цивільних містах. Уся ця стратегічна авіація використовувалася саме для ударів по цивільних об’єктах і критичній інфраструктурі, а не для цілей на полі бою. Тож це був захід у відповідь, добре спланований, організований і проведений під контролем глави нашої держави і керівника служби безпеки. Я вважаю, це була виняткова операція, яка в довгостроковій перспективі увійде до підручників військової історії як приклад того, як можна завдати супротивнику серйозного прихованого удару.
– Ця операція також чітко демонструє різницю між тим, як веде війну Україна і як це робить Росія. Росія продовжує цілеспрямовано атакувати цивільну інфраструктуру – минулого тижня були обстріляні дитячий садок і пологовий будинок. Я згадувала, що Європа дедалі серйозніше сприймає загрозу розширення цієї війни за межі України. ЄС щойно представив новий пакет санкцій проти Росії, спрямований на енергетичний сектор і банки. Ці заходи також знаходять підтримку в Конгресі США з обох сторін. Однак президент Дональд Трамп досі не підписав цей пакет. Що б ви хотіли сказати йому з приводу цієї затримки?
– Ми дуже сподіваємося, що він все ж таки підпише його. Це означало б для нас, що в найближчому майбутньому економіка Росії буде руйнуватися швидше. Це створить внутрішні проблеми, з якими російському уряду доведеться розбиратися. І, можливо, громадяни Росії нарешті почнуть ставити запитання. Тому що зараз єдине питання, яке їх хвилює, – це як вбивати українців. Ми хочемо, щоб це питання зникло з їхнього порядку денного і замість нього з’явилися інші – наприклад, як виживати в самій Росії.
– Давайте трохи поговоримо про ваше особисте життя. Зараз ви у військовій формі, а раніше ви були відомі тим, що робили на тенісному корті. До вторгнення Росії ви жили в Будапешті з сім’єю, почали розвивати виноробню в Україні, а потім, як повідомлялося, через почуття провини повернулися в Україну, щоб вступити до лав захисників. Що допомагає вам продовжувати, незважаючи на розлуку з сім’єю і на те, що ви повністю залишили свою професійну кар’єру в тенісі?
– Я б не хотів вдаватися в подробиці особистого життя, але скажу, що я повернувся не з почуття провини, а з почуття обов’язку. Це країна, в якій я народився, країна, яку я представляв протягом усієї своєї тенісної кар’єри. Понад 20 років я виступав під українським прапором, був частиною національної збірної, грав у Кубку Девіса. Тому в той момент я просто повинен був це зробити.
Що допомагає мені рухатися далі? Усе дуже просто – рівень ненависті, з яким ми стикаємося з боку ворога. Те, як вони ставляться до українців, як вони поводяться з мирними жителями. Я бачив це на власні очі в перші роки війни, коли брав участь у різних операціях на передовій. Бачив, як вони вбивають і страчують наших полонених, офіцерів, цивільних українців. Це не вкладається в мене в голові, як таке взагалі може робити людина.
