Друга ракетка Великої Британії Кеті Бултер поспілкувалася з медіа після поразки від українки Марти Костюк у першому колі Відкритого чемпіонату США
– Кеті, як ви загалом оціните свою гру сьогодні?
– Були позитивні та негативні моменти. У грі на задній лінії я почувалася краще, ніж останніми тижнями, і це вже обнадіює. Це хороший крок уперед. Так, були окремі розіграші, де не все складалося, але це частина тенісу. Найбільша проблема – моя подача. Ми з командою пробували багато різних варіантів, але поки що нічого не працює. Це те, над чим потрібно серйозно попрацювати. Якщо виправлю цей елемент – решта теж стане на місце.
– Проблеми з подачею більше технічні чи психологічні?
– Ймовірно, це поєднання обох моментів. Ми постійно змінюємо м’ячі, умови, покриття і складно знайти стабільність. Бувають тижні, коли подаю добре, а потім у новому місці знову потрібно пристосовуватися, і я гублюся. На тренуваннях усе працює, а в матчі – ні. Думаю, потрібно більше різноманітності й водночас більше довіри до свого удару. Бо просто влучати в корт на такому рівні недостатньо – суперниці одразу тиснуть на прийомі.
– Тобто йдеться про різноманітність?
– Так. Іноді я зациклююся на одному типі подачі, і суперниця швидко звикає. Потрібно мати варіації, йти на ризик, не думаючи про наступний удар, поки ще не завершила перший. Це те, над чим треба працювати.
– Звучить так, ніби ви на певному роздоріжжі в кар’єрі. Як ви це сприймаєте?
– Якщо дивитися тільки на результати, можна сказати, що мені складно. Але насправді я почуваюся дуже мотивованою. У Монреалі був момент, який я вважаю переломним. Там я ніби натиснула «кнопку перезавантаження» і повернула собі драйв. Вперше за довгий час відчуваю азарт, мені цікаво працювати над собою, бо знаю, що є великий простір для прогресу.
– Чи виходять проблеми на корті за його межі, чи впливають на особисте життя?
– Не буду приховувати – після поразки буває поганий настрій, це складно залишити тільки на корті. Але я дуже вдячна людям навколо себе: вони підтримують мене, допомагають залишатися в хорошому стані поза тенісом. Це важливо, щоб повернутися на тренування в правильному настрої.
– Як довго ви вже відчуваєте проблеми з подачею?
– Це триває певний час. Згадую матч у Сан-Дієго проти Марти – тоді я зробила найбільше подвійних у житті, здається. І з того тижня все тягнеться. Я завжди скаржуся на ці м’ячі – чомусь саме з ними подача в мене найгірша. Крім того, у мене були травми плеча та руки, через які змінювала рух під час подачі. Тому доводиться пристосовуватися.
– Чи розглядаєте варіант залучити спеціального тренера тільки для подачі, як це зробила Коко Ґауфф?
– Так, я відкрита до цього. У моїй команді немає егоїзму, всі хочуть тільки, щоб я ставала кращою. Тому, якщо буде сенс залучити додаткового фахівця, думаю, ми це обговоримо.
– У вас попереду виступ за збірну на Кубку Біллі Джин Кінг. Вірите, що Велика Британія може виграти титул?
– Звичайно! Інакше навіщо ми так боролися, щоб потрапити туди? У нас дуже сильна команда, ми вміємо грати під тиском. Минулого року були в півфіналі, недалеко від фіналу. Думаю, цього разу маємо чудові шанси.
– Ви згадали складний період у Монреалі. Що стало причиною і як ви вийшли з нього?
– Після Вімблдону я була надмотивована, тренувалася більше, ніж будь-коли. Це виснажило мене психологічно. У Монреалі я зрозуміла, що перегоріла. Взяла паузу – близько тижня без тенісу. Спілкувалася зі своїм психологом, відновила баланс. Це був правильний крок, який дозволив мені повернутися свіжою і з новим настроєм.
