Австралієць Алекс де Мінор відповів на запитання журналістів після матчу 1/8 фіналу US Open
Алекс де Мінор упевнено здолав 435-ту ракетку світу швейцарця Леандро Рієді і вшосте в кар’єрі дійшов до чвертьфіналу на турнірах Grand Slam. Уперше він це зробив у 2019-му, але досі жодного разу не проходив далі 1/4 фіналу. Для австралійця це вже третій вихід у цю стадію саме в Нью-Йорку.
– Алекс, вітаємо з перемогою. Це була переконлива гра. Які ваші враження?.
– Дякую. Я задоволений своїм виступом. Це могло бути небезпечне протистояння з огляду на солідну форму суперника, але я зосередився на своїй грі і радий, що пройшов далі в трьох сетах.
– Ви відомі тим, що на батьківщині, в Австралії, завжди показуєте високий рівень тенісу. Але саме в Нью-Йорку ви вже втретє в кар’єрі виходите до чвертьфіналу. Чому тут усе складається так добре?.
– Якщо подивитися на результати, то цей турнір – безумовно мій найкращий Grand Slam. Я часто сам собі ставлю запитання: чому саме тут? Думаю, все через більш швидкі корти та умови. Історично Нью-Йорк приносив мені хороші результати: ще в юніорах я дійшов із кваліфікації до півфіналу, здобув тут першу перемогу над гравцем топ-10, перший чвертьфінал на Grand Slam – теж тут. Можна сказати, що Нью-Йорк мене любить.
– Часто після матчів ви підписуєте автографи або віддаєте речі вболівальникам. Як ставитеся до таких моментів?
– Це завжди непросто. Якби залежало тільки від нас, ми б стояли стільки, скільки треба, щоб роздати автографи всім. Але часто нас кваплять – попереду інтерв’ю чи наступний матч. Тому я завжди намагаюся зробити щось для дітей, бо вони – справжні фанати й отримують величезну радість. Іноді я спеціально віддаю речі комусь особливому з трибун, як було з моїм маленьким фанатом у Парижі.
– Зараз багато гравців подорожують із двома або трьома тренерами. Як це відбувається у вашому випадку?
– З одним тренером постійно подорожувати нереально. Наш графік нескінченний, і я не хочу, щоб мій тренер відривався від сім’ї. Ми працюємо разом майже 17 років, у нього є маленькі діти, тому абсолютно нормально, що тижні розподіляють між двома тренерами. У будь-якому разі вони завжди на зв’язку й обмінюються інформацією, і це головне.
– У наступному матчі ви зустрінетеся з Феліксом Оже-Альяссімом. Яким бачите цей матч?
– Фелікс – гравець із неймовірно високим рівнем. Коли він у формі, перемогти його дуже складно. У нього потужна подача, форхенд, він намагається диктувати гру. Моє завдання – збивати його ритм, не дозволяти домінувати. Це шанс зіграти за півфінал, і я з нетерпінням чекаю цього матчу.
– Якби у вас була можливість вибрати будь-який титул Grand Slam, який був би найціннішим?.
– Я мрію виграти Australian Open. Для мене це була б найкраща емоція. Але, звичайно, будь-який титул Grand Slam – це головна мета. Я не буду вибагливим (сміється).
– Минулого року ви отримали серйозну травму. Що вона дала вам у плані досвіду?.
– У мене пошкодився м’яз біля паху, і я не міг повноцінно рухатися. А завжди вважав, що саме рух і швидкість – мої головні якості. Я сумнівався, чи зможу вигравати без цього. Але травма змусила пригадати, як я ще з юніорів шукав різні тактичні варіанти, щоб обігравати сильніших суперників. Це дало мені впевненість, що я можу конкурувати навіть тоді, коли не на 100% готовий фізично.
