Чемпіон US Open 2020 Домінік Тім розповів про ставлення до тенісу після завершення кар’єри, про втрату насолоди від гри та про стан свого тіла зараз
Колишня третя ракетка світу Домінік Тім, який офіційно попрощався з професійним тенісом торік, знову вийшов на корт – цього разу на виставковому матчі Red Bull Bassline у Відні, який відбувся напередодні турніру Erste Bank Open. Після матчу Тім дав інтерв’ю австрійському виданню Derstandard.
– Як часто ви тепер граєте в теніс?
– Іноді. Я граю в основному з хлопцями з Thiem Academy в Оберпуллендорфі. Перед виставковими матчами, наприклад, у Відні, тренуюся трохи більше. Я хочу брати участь у кількох таких подіях щорічно, тому що це велика честь – грати перед такою публікою. Під час кар’єри я мав щастя виступати майже щотижня перед тисячами людей, але тоді це здавалося звичним. Тепер я ціную цю атмосферу набагато більше.
– Яке ваше ставлення до тенісу сьогодні?
– Якщо бути абсолютно чесним, я радий, що більше не повинен щодня грати в теніс. Коли виходжу на корт у своїй академії, мене мотивує думка, що це приносить користь молоді, адже я роблю щось хороше для них і для тенісу. Якби цього сенсу не було, я б узагалі не грав.
– Ви відкидали ідею тренерської ролі, але допомагаєте дітям як спаринг-партнер. Як знайти баланс між прагненням до високих результатів і небажанням перейти межу у вимогливості до інших?
– Це непросто, тому що грань дуже тонка. У моєму випадку сувора школа тренувань зіграла величезну роль. Але все залежить від характеру людини. Є гравці з неймовірним прагненням і внутрішнім запалом: вони з першої хвилини працюють на максимум і дві з половиною години віддаються на повну без перепочинку. У мене ж цей запал був десь глибше всередині – мені часто потрібно було добряче розігнатися, щоб дістатися до своєї межі. Тому в роботі з гравцями важливо знаходити індивідуальний підхід
– Чи можливо вийти на вершину без жорсткої дисципліни?
– Можливо, два гравці будуть абсолютно різними за темпераментом, але матимуть однаковий потенціал для успіху. Проте одне спільне для всіх: ті, хто на вершині, тренуються з неймовірною інтенсивністю та пристрастю. В одного це може виглядати більш розслаблено, в іншого – більш суворо, але в будь-якому разі потрібно відпрацювати певну кількість годин.
– Чи вдалося вам зберегти відчуття радості від гри під час кар’єри?
– Ні, ця радість зникла. Раніше після тренування я міг ще грати з друзями біля стінки або влаштовувати короткі матчі просто тому, що це приносило задоволення. З часом це зникло. Це природно, коли щодня займаєшся спортом на максимумі. Важливо навчитися зберігати задоволення від гри. Для мене цим задоволенням стали відчуття після перемог, досягнення цілей. Це такі сильні емоції, що ти приймаєш втрату дитячої радості від самої гри.
– Як почувається ваше тіло зараз?
– Зараз я відчуваю незначні болі в колінах, гомілкостопах, плечі та лікті, але вже все краще. Раніше суглоби боліли, особливо коли я багато грав. Тепер цього немає. Коли я ще виступав, то під час бігу на десять кілометрів перші кілька були просто катастрофою – усе боліло, поки тіло не розігрівалося. Учора я знову пробіг десять кілометрів, але вже майже без болю. Я відчуваю, що тіло відновлюється.
Що мене турбує зараз, так це коліна – болить верхівка надколінка. У гомілкостопах є набряки, але з цим я мав проблеми ще під час кар’єри. Іноді відчуваю і п’яти. Але загалом – усе добре. Мені пощастило: є спортсмени, які грали довше за мене, і їм боляче навіть ходити. У цьому сенсі я легко відбулася.
– Багатьом після завершення кар’єри важко психологічно. Як це було у вас?
– Такий стан певною мірою неминучий. Його неможливо контролювати. В організмі не вистачає дофаміну, адреналіну після перемоги чи навіть після поразки. Після завершення кар’єри ти більше не відчуваєш цього. Щоб повернути рівновагу, потрібен час. Дуже важливо знайти нові заняття, які приносять задоволення.
– Коли ви вперше почали замислюватися про життя поза тенісом?
– До двадцяти років я взагалі про це ніколи не думав. Потім я натрапив на тему забруднення океанів пластиком. Коли мені було 28 і я отримав травму, усвідомив, що тенісна кар’єра не вічна. Тоді й зрозумів, що потрібно готуватися до життя після спорту.
– Світові гравці часто критикують насичений календар, але при цьому беруть участь у прибуткових виставкових матчах, наприклад у Саудівській Аравії. Як ви до цього ставитеся?.
– Я не став би дорікати гравцям. Є дуже мало людей, які б дійсно сказали «ні» таким сумам. Це звучить банально, але це правда: у спортсмена є лише обмежене вікно, щоб заробити гроші. Ти вмієш тільки одне – грати в теніс. Починаєш у дев’ять-десять років і ставиш усе на це. З топ-100, думаю, у 99 немає нормальної освіти. Тож потрібно використовувати кожну можливість, щоб забезпечити собі фінансову подушку. Після завершення кар’єри потрібен час, щоб навчитися чогось нового – у дитинстві та юності цього часу просто не було.
– Хто, на вашу думку, виграє турнір у Відні цього року?
– Думаю, Яннік Сіннер. Варто тільки подивитися на його статистику: 43 перемоги і всього шість поразок, з яких чотири від Карлоса Алькараса, який тут не грає. Його буде дуже складно зупинити.
Джерело: derstandard.at
