Цього сезону склад «Політехніки-Галичини» суттєво змінився. Із попереднього у лавах «політехів» залишилося лише двоє – Зубрицький і Вільмс. Натомість команду по…
Цього сезону склад «Політехніки-Галичини» суттєво змінився. Із попереднього у лавах «політехів» залишилося лише двоє – Зубрицький і Вільмс. Натомість команду поповнила ціла когорта талановитих гравців. Один із них – Павло Ревзін, який нещодавно відсвяткував свій 27-й День народження. Павло із перших матчів у новій команді вирізняється хорошою грою, справжніми лідерськими та бойовими здібностями.
– Насамперед вітаю з Днем народження. Як святкував?
– День народження трішки зіпсувалося через поразку в Одесі. Адже планував зовсім по-іншому провести це свято, передусім, перемогти у тому матчі. Настрій на цілий день зіпсувався. Загалом святкував у сімейному колі.
– Як розпочинався твій шлях у баскетбол?
– Це було дуже давно. Приблизно у 1995 році, хоча зараз вже точно й не пригадаю. В цілому все традиційно. В школі всі вирішують, у яку секцію піти. Для себе це питання я вирішив у п’ятому класі і пішов на баскетбол. А потім так потихеньку зростав у запорізькій юніорській команді, як баскетболіст.
– Ти родом із Запоріжжя, в якому дуже популярний гандбол…
– Річ у тому, що Запоріжжя – спортивне місто, у якому дуже популярними є і гандбол, і волейбол, і футбол. Мій батько мав знайомих тренерів із баскетболу та ще й до всього секція із цього виду спорту була ближче до нашого будинку, аніж волейбольна. Можливо, якщо б навпаки секція з волейболу була ближчою до нашого району займався б цим видом спорту.
– А чому вирішив стати баскетболістом?
– Життя так склалося. Не я вирішив стати баскетболістом. Підходив час, я тоді закінчував 11-й клас, потрібно було вирішувати. Казали, що я перспективний, можна пограти, повчитися. Так і пішло з року в рік. А потім це вже стало моєю роботою, яка приносить мені заробітну плату. Баскетбол став для мене професією із переходом в МБК «Миколаїв». Це було інше місто, інша команда, яка мала певні завдання та цілі. Хоча маючи один рік досвіду ігор в Суперлізі за запорізьке «Ферро» (1999 – 2000 рр.) розумів, що це не те. Це 16 років, це ще вдома, а тут — нове місто, нова команда.
– А як виник варіант із «Політехнікою-Галичиною»?
– Було кілька варіантів, де продовжувати кар’єру після іванофранківської «Говерли». Поставало декілька питань. Передусім – фінансове, бо баскетбол є роботою, а кращий показник роботи – фінансове відображення. Тобто жодні оплески не стануть кращою подякою за твою роботу. Це, звісно, фінансування, як один із варіантів, плюс до цього тренер Володимир Полях, із яким я ще встиг разом пограти. Що ж до пропозицій із-за кордону, то я їх не розглядав, а орієнтувався з самого початку на команди української Суперліги, вибравши львівську «Політехніку-Галичину».
– Якби покликали виступати закордон, пішов би?
– Легко. Все залежить від ціни питання. Якщо інші баскетболісти починають розповідати, що, мовляв, у клубах грають не за гроші… Це все посилання на радянський спорт. Зараз баскетбол – така ж робота, образно кажучи, коли кожна людина йде працювати на завод, аби отримати зарплату. Якщо в іншому цеху йому запропонують більше фінансування, він ніколи не залишиться у цьому, бо у кожного є сім’я та діти. І я вважаю це нормальним. Те саме і в баскетболі. Якщо ж у нашому спорті заходить мова про патріотизм, тоді треба дивитися на легіонерів. Ніхто із легіонерів не буде грати без грошей. І це нормально. Це є підхід до роботи, яку треба виконувати і за яку платять гроші.
– А що для тебе почуття відповідальності за свою роботу?
– Є різна відповідальність, як баскетболіста, передусім, як людини, є відповідальність перед сім’єю, є відповідальність взагалі перед усім. Наприклад, я відповідальний за свою роботу, як баскетболіст і стараюся відповідати тим критеріям, тобто тому, чого від мене чекають.
– У стартовій грі цього чемпіонату проти своєї екс-команди «Говерли» ти був одним із кращих у складі «Політехніки-Галичини». Які емоції відчував перед цим матчем?
– Важко казати, хто був кращим, коли твоя команда програє. Що ж до конкретно тієї гри, то трішки було незвично, адже така жвава підтримка була. У мене, відверто кажучи, під завершення матчу аж голова розболілася. Адже це такий крик, такий ажіотаж. Загалом, щодо підтримки, то ми граємо не для якихось очок у турнірній таблиці, а, передусім, для глядачів, для людей. Для того, щоб людина, яка прийшла одного разу на баскетбол, зробила це наступного. Тобто, щоб їй це сподобалося, щоб вона отримала якусь певну розрядку, насолоду від самої гри, або від якихось окремо взятих моментів матчу. Завжди приємніше грати, коли трибуни заповнені, а не порожні.
– Ти виступав у різних клубах. Чи були у тебе персональні вболівальники, які б спеціально приходили на матч, в якому ти береш участь.
– Важко відповісти відразу. Наприклад, на матчі в Одесі проти місцевої БК «Одеса» до мене підходили і казали, що я минулого разу приходив, бачив твою гру, і мені сподобалося. Але сказати, що це мій персональний уболівальник, важко. Просто у нього десь в пам’яті відклалося, що колись в такій команді був такий Ревзін, який зараз грає в “Політехніці-Галичині».
– Зараз у «Політехніці-Галичині» багато американських легіонерів. А як вдається знайти із ними спільну мову?
– Усе гаразд. Є певні баскетбольні терміни англійською мовою. Та й свого часу граючи за різні команди, потрохи щось брав для себе. Зараз розумію практично все. Якщо буде потрібно, то свою точку зору зможу сказати. А маючи якийсь мінімальний запас англійської мови, я бачу, що спілкування покращується. Звичайно, якщо ти можеш спілкуватися, значно легше знайти спільну мову і на майданчику, і поза ним. Я б сказав так, що певних групувань на американців і наших баскетболістів у «Політехніці-Галичині» немає. Я б сказав є «кола за інтересами». Звісно, що мені, наприклад, легше буде поза майданчиком обговорити фільм, який я вчора бачив із українцями, ніж із ними… Хоча є й якісь спільні жарти із американцями. Наприклад, коли я грав за команди, де не було жодного легіонера, і там були, грубо кажучи, люди за інтересами. Це з життя, а люди не можуть бути абсолютно однаковими.
– Після виснажливих матчів по ночах іноді сниться баскетбол?
– Ні. Просто інколи важко після гри заснути. А сниться більше я б сказав в загальних моментах. Хоча знову ж таки скажу не більше, ніж будь-що інше. Якщо гра закінчується у пізній час, і ти на емоціях після матчу, то завжди подумки ще у грі. Особливо після програних матчів ти аналізуєш, що вийшло, що ні.
– Павле, ти виступав під керівництвом різних тренерів – Арсіч, Пелех, Полях. А що зазвичай кажуть тренери у великій перерві після другої чверті?
– На майданчику тренери ведуть себе по-різному, так само і під час великої перерви. У кожного тренера своя методика і свій погляд на ту чи іншу ситуацію. Але об’єднує всіх те, що під час великої перерви тренери обов’язкового акцентують на виправленні тих моментів, які не вдавалися під час двох перших чвертей.
– У твоїй кар’єрі траплялося, що окремі гравці у великих перервах не те, щоб не розуміли настанови тренерів, а просто їх ігнорували, або ж робили щось наперекір?
– Іноді траплялися підсвідомо такі моменти, що гравець спочатку не солідарний в якійсь певній тренерській ідеї. Але це, як правило, не дає йому змоги зробити по-іншому, ніж просить тренер. Знову ж таки наводжу паралель із роботою. Адже це відповідальність. А те, що кожен гравець може подумати щось індивідуально, вже, так би мовити, його особисті «таргани». А розуміти, чи не розуміти. Просто треба робити те, що вимагають тренери. Не знаю, як інші гравці, але у мене такого, щоб я навмисно щось робив наперекір тренерам, не було. Адже кожна вдало проведена та виграна гра — обличчя баскетболіста і шанс.
– Якою буде трійка призерів цього чемпіонату?
– Залізобетонно у ній буде «Азовмаш». Передусім, тому, що маріупольці впродовж багатьох років демонструють стабільний баскетбол. А про решту команд зараз важкувато щось говорити. «Будівельник» теж, швидше за все, буде у цій призовій трійці. Але зараз, після програного матчу із Кривим Рогом, давати їм якісь аванси надто рано. Обстановка навколо цієї команди може змінитися. Тому 100% до трійки зараховую «Азовмаш». У Суперлізі є певна група команд, яка може зайняти місця з 2-го по 5-те.
– Наскільки на розподіл місць у турнірній таблиці може впливати фактор суддівства?
– Важко зараз відповісти на це запитання. Знаєте, як кажуть: «Не спійманий – не злодій». Частенько мене дивує, коли під час якихось ігор обидва тренери протилежних клубів кричать, що суддівство погане і в тому, що хтось інший дав грошей. Зараз такого нема, однак раніше частенько траплялося. Судді також можуть помилятися. Проводячи паралелі із баскетболістами, те саме можна сказати і про суддів. Кожен із яких має якийсь певний рівень: може і добре відсудити, і погано – із помилками. Розумієте, баскетбол — динамічний вид спорту, в якому все відбувається у долі секунди. Та ще й до всього іншого у суддівстві є багато правил, які тлумачать «на розгляд судді». Відтак його «розгляд» може бути яким завгодно.
– У дитинстві був кумир і улюблена команда?
– Ні не було ні кумира, ні улюблених команд.
– А для тебе існують авторитети?
– Авторитет – людина, яка має свою позицію і може її захистити у здоровій дискусії. В баскетболі – дії окремих гравців, які заслуговують на повагу не лише на майданчику, а й поза ним. Тобто так, як вони себе поводять у житті. Не махають рукою, коли м’яч виходить в аут щоразу. У нашій команді – Ярослав Зубрицький, який відіграв дуже багато. Це, насамперед, досвід, недаремно ж він – капітан нашої команди.
– Якби не баскетбол, то…
– Можливо, щось пов’язане із комерцією.
– А у школі які були улюблені предмети?
– Точні науки – алгебра, геометрія, фізика. А потім в одинадцятому класі все змінилося, і зараз маємо те, що маємо, — баскетбол.
– Що цінуєш у людях? – Передусім, людина повинна бути людяною та чесною перед собою. Основне — у душі не бути негідником та бути чистим перед своєю совістю.
– Маєш якісь забобони?– Намагаюся якомога менше на це звертати увагу. Будь-який забобон, вважаю, людина розглядає для себе, як якесь виправдання. Наприклад, учора було добре, я зробив те і те. Завтра мені, якщо я це повторю, можливо, знову поталанить. Врешті-решт усе залежить лише від тебе самого. Кожну секунди ти сам творець своєї долі. Тому на зло якій-небудь чорній кішці я можу помішати і навпаки сам іноді себе можу наказати… Хоча іноді на підсвідомому рівні, коли заходжу у роздягальню, основне — правильно вибрати місце: після переможного матчу і навпаки – після програного поміняти. Загалом в забобони не вірю.
– Які для себе ставиш завдання у «Політехніці-Галичині»?
– Перемагати якомога більше у матчах не залежно від того, хто буде суперником – «Говерла», чи «Дніпро-Азот». А також допомагати своїй команді перемагати.
Джерело: БК Політехніка-Галичина
