Величезний досвід виступів у Суперлізі та характер, який завжди викликав повагу з боку колишніх суперників, а тепер одноклубників, одразу зробили Олексія Онуфрієва своїм серед «будівельників».
Хоча Олексій Онуфрієв і новачок у «Будівельнику», в команді він одразу відчув себе впевнено – величезний досвід виступів у Суперлізі та характер, який завжди викликав повагу з боку колишніх суперників, а тепер одноклубників, одразу зробили Олексія своїм серед «будівельників». Проте так уже складалася кар’єра Онуфрієва, що питання, пов’язані з минулим, прес-служба столичного клубу оминути не могла.
– Олексію, рішення залишити майже рідний «Миколаїв», напевно, було для Вас непростим. Як виник варіант такого переходу?
– Сезон 2010-2011 рр. для нас закінчився ще на початку травня, було достатньо часу подумати над майбутнім, враховуючи те, що найближчі перспективи «Миколаєва» були не зовсім зрозумілі. В цей час мені зателефонував Сергій Голод і запропонував варіант переходу в «Будівельник». Взагалі пропозицій було чимало, але хотілося підійти до рішення виважено й, можливо, домовитися з «Миколаєвом». Втім, оскільки ситуація залишалася незрозумілою, варіант «Будівельника» мені здався найоптимальнішим. Крім того, моя дівчина переїхала до Києва на навчання. Так уже все співпало.
– А взагалі не здається, що Ви трохи пересиділи в одному клубі? Не хотілося піти ще раніше?
– Варіанти, звичайно, були, але в «Миколаєві» я мав довіру тренерського штабу, у цій команді мені було дуже добре. Ну а зараз все ж прийшов час щось змінювати в житті, припинити сидіти на одному місці.
– У колишній команді у Вас було якесь прізвисько?
– Ні, не було. Ще до «Миколаєва» називали Нуфік, за прізвищем. Зараз нічого подібного немає.
– Ви один із тих гравців, яким доводилося переживати скрутні фінансові умови в «Миколаєві». Часто команді пророкували провал і навіть розформування, але спільними зусиллями ви виводили клуб до плей-офф. У чому секрет такої стійкості?
– Ну, спершу ми довгий час грали одним згуртованим складом, і в цьому була запорука успіху. Вже потім команду почали залишати лідери: Раєвський, Подорванний… Але тут відіграв роль Валентин Берестнєв, який умів нас налаштувати під свою концепцію – роками ми грали за однією й тією ж системою. Лише в останні сезони перейшли до більш жорсткого захисту, для цього й запросили Мажутіса, Буцького.
– Той же Берестнєв якось давно Вас охарактеризував як найбільш самовідданого «чорнороба» команди. А ніколи не хотілося все ж пограти й на особистий результат?
– Я командний гравець, ніколи не грав заради своєї статистики. Найважливіше для мене – щоб вигравала команда. Хочеться, щоб і всі грали колективно – кожен забивав потроху, й у підсумку ми разом приходили до перемоги. А щодо результативності, то всі знають, що мій коник – це дальній кидок. Мені просто подобається розігрувати комбінації під вихід на периметр.
– Боротьба на підбиранні – ще одна візитна картка.
– Ну, маси в мене небагато, сильно не поборешся, зате беру довжиною рук.
– А все ж, як склався Ваш «бойовий» стиль?
– Я ж починав у Дніпропетровську, у Юхима Таслицького – там усім вихованцям з дитинства прищеплювали бійцівські якості, от і заклали такий фундамент. Не буду, втім, говорити, добре це чи погано, збоку помітніше.
– Цей характер бійця має продовження й поза ареною?
– Ні, всі кажуть, що в повсякденному житті я дуже спокійний. Поза майданчиком я демонструю менше емоцій, намагаюся стримуватися та «вихлюпуюсь» уже на паркеті.
– Десять років ви працювали з одним тренером. Не бентежить, що тепер буде складно перебудуватися під концепцію Звєздана Мітровіча?
– Абсолютно не бачу в цьому проблеми. Останні кілька років мене постійно запрошували до збірної України, де також часто змінювалися тренери, системи захисту, і жодних особливих труднощів з адаптацією я не відчував. Як правило, всі нововведення я запам’ятовую з першого разу.
– Чому цього разу не склалося зі збірною?
– Це вже погляд тренера. Коли ми зібралися, Майк Фрателло відразу розсудив, хто готовий після літа, а хто – ні, а потім вже особливо й не давав шансів виявити себе в іграх, випускаючи хвилини на три. Як на мене, це не дуже правильно.
– До речі, як у тебе з англійською?
– Ще не дуже добре. Хоча у взаємодіях з легіонерами в мене ніколи не було проблем, найближчим часом я планую підучити мову.
– Як тобі взагалі умови на нинішніх латвійських зборах?
– Скажу коротко: я бачив усяке, мене не здивуєш уже нічим – ані хорошим, ані поганим. Є ліс поруч, чудове повітря – більше нічого не потрібно!
