SPORTARENA.com
…
Відверте інтерв’ю боксера – про спорті, політиці, дружбу і життєвих цінностях.
SPORTARENA.com
Чемпіон світу серед любителів, бронзовий призер Олімпіади-2012 Тарас Шелестюк, який виступає зараз на професійному ринзі, в інтерв’ю Sport Arena TV розповів про взаємини у збірній України, заслуги і тренувальних методи Анатолія Ломаченка, призових у професійному та любительському боксі, роботу вантажником і спаринг-партнером, марафоні в день весілля, дружбу з футболістами і сучасній Україні.
Про війну на Донбасі
«Щоб розуміти, правда чи ні, ти повинен хоча б перебувати там, про що говорять, і щось бачити. У монети завжди є три сторони. Не дві, а три. Якщо ти будеш тільки з одного боку дивитися на речі, то тобою легко керувати. Чому так зробили там? З – за мови типу? Російськомовних гноблять все таке… Я 21 рік прожив у Макіївці. Я їздив у Львів, щороку приїжджав — 2013, 2014, 2015, 2016. У мене там хороші друзі. Не було ніяких проблем. Розмовляю російською, хоча мені подобається українська мова, я від нього кайфую. Круто, коли чую, як друзі в Лос-Анджелесі українською розмовляють. Але мені зручніше спілкуватися російською, бо виріс там [на Донбасі]. Але я розумію українську мову досить добре. Дружина спілкується російською, українською, англійською.
Читайте також: Усик: Хотів написати лист в VADA і сказати, що буду боксувати проти Спонга, незважаючи на його позитивний допінг-тест
Були моменти, коли ще працювали, тренувалися. Ти питаєш російською, тобі відповідають українською. Мені каву не продавали. Просив кави, відповідали: «Це – кава». Ну, добре дайте каву. Думаю, коли ті, хто говорить українською, приїжджали в Донбас, теж могли бути якісь історії. Але щоб дуже сильно і часто, то такого не було. Я не відчував. Для мене все це – Україна. Росія – країна-агресор? Думаю, так».
Про політику і спорт
«Головне, щоб ті, хто йде в політику, були компетентні в цьому питанні і вивчали предмет, а не просто пішли і були Раді як спортсмени. Якщо людина розвивається, йому це подобається і цікаво, а він реально може щось зробити краще, я тільки за. У мене були пропозиції піти в політику, але поки не цікаво. Мені є що доводити у професійному боксі. Якщо і бачу себе в політиці, то тільки у спортивному сегменті. Думаю, що з моїм досвідом і розумінням, можу багато чого дати спорту. Ні від чого не відрікаюся, але і не загадую.
Президент України? Як говорив, про спортсменів у політиці, теж скажу і про коміков. Якщо ти професійний людина, робиш свою роботу добре, то чому б і ні? Як він зробить свою роботу, будемо оцінювати про плином часу. Багато інформації, багато що нова команда робить. Сподіваюся, що в країні щось зміниться на краще. Ми можемо тільки сподіватися, а все завжди вирішується у верхах».
Про сучасній Україні
«Дивись, коли ще був аматором, теж багато спортсменів виїжджали за кордон. Навіть в олімпійських видах. Поїхали, а тут всі говорять, що вони зрадники. А що якщо умов немає, якщо їм там вигідніше? Вони за ті країни беруть медалі на Олімпіадах, перемагають. А чому ви тут не можете їх утримати? Тому що всі хочуть іншим займатися – красти, ще щось. Багато говорять, ось через 50 років у нас буде так, як у Європі. Мене 3,5 роки не було в Україні. Приїхав в аеропорт і думаю, може, розвернути літак і полетіти назад?
Навіть просто взяти організованість. У нас в аеропорту пасажири сідають в автобус. У мене на рейсі половина пасажирів – англійці. Вони були в шоці, коли автобус вже битком набитий, а тут підходить чувак, який там працює, і каже: «Місця ще багато, давайте рухайтеся». І всіх запихали.
Приїхали – двері зачинені. П’ять хвилин стояли, поки нам двері не відкрили, і це на холоді. Підійшла якась дівчина, натиснула кнопку і пропустила. Всі зайшли, куди йти — незрозуміло. Скрізь у Європі, США направляють. Стоять люди, які працюють. У нас не хочуть їх брати, бо треба платити. Організації нуль.
За дороги взагалі мовчу, гаразд. У США, коли їдеш можна заснути. Але, правда, в Лос-Анджелесі дороги не дуже, в Лондоні — відмінні.
Київ мені подобається, він відбудувався і класний. Але це також, як і з Лос-Анджелесом — всі пруть туди: шанси, можливості. Але, в принципі, в Києві парки нормальні. Пам’ятаю, коли тут був, то бігав, ходив по парках. Мені подобається з дружиною гуляти тут. Але не живу тут постійно. Можу приїхати максимум на місяць».
Про український футбол і дружбу з футболістами
«Знаю Зінченко, Ярмоленко і тих хлопців, хто грає за кордоном. Також знайомий з футболістами Шахтаря. Іноді списуємося зі Степаненко, П’ятовим, Мораесом. Сам я родом з Макіївки, так що завжди більше за Шахтар. Але на європейській арені підтримую завжди всі українські клуби і гравців. Хочеться, щоб знали: Україна — футбольна країна.
Коли був в Англії, зустрічався з Ярмоленко ввечері перед грою. Поспілкувалися з ним. На жаль, з Зінченка не вдалося зустрітися: він із-за травми не грав, відновлювався. Не було часу поспілкуватися. Але, думаю, що ще не раз приїду в Англію, і буде можливість з Сашею зустрітися. Хочу потрапити на стадіон Манчестер Сіті і вживу подивитися матч ЛЧ. Так як вболівають у Англії, не хворіють ніде.
На Олімпіаді-2012 навіть на попередніх раундах всі зали були заповнені. Всі співали, як на футбольних стадіонах, підтримували свого боксера. Коли англієць боксував, то там взагалі був божевільний будинок. Був приємно здивований, бо коли боксував на ЧС чи ЧЄ, такої атмосфери не було. Весь тиждень ти б’єшся без фанатів, і лише на фінал глядачі збиралися. Поаплодували трохи — і все.
Читайте також: Бій Усика з Чісорою – хороша ідея
Вболіваю за Шахтар, але хочу, щоб наш чемпіонат був конкурентним, як у ті часи, коли були Металіст, Дніпро… Зараз от Олександрія додалася, Зоря. Може ще Дніпро 1 через рік, чи два-три. Якщо Зоря або Олександрія займуть друге місце — це буде круто. Сподіваюся, що Зоря, якщо не в цьому сезоні, то наступного».
Про заняття футболом в дитинстві
«У мене було дитинство ще того покоління – без «айфонів», «айпад». У нас був футбольний двір, всі грали. У дворі жив тренер, який займався з нами. Мене відразу батьки віддали в спорт, ходив на гімнастику в 5 або 6 років. Потім грав у шахи, отримав навіть кілька розрядів. Далі — айкідо, акробатика. У 9 років пішов на футбол, займався п’ять років. Грав за Кіровець і Бажановець. Бажановець — був як школа Шахтаря».
Плюс, коли Шахтар-2 виступав у Першій лізі, то грав у Макіївці. Ми на матчах подавали м’ячі. Часто приїжджали гравці основи. Пам’ятаю навіть, сперечалися хто більше візьме автографів. Брали у Прокопенко, Вірта, Орбу, Зубова, Горобця.
Мене і ще одного гравця в Шахтар-3 запрошував тренер, який пішов туди працювати, але у моїх можливостей не було можливості платити. Провів одне тренування і все. Я не пам’ятаю точну суму, яку потрібно було платити, але коли тренер розмовляв з моїми батьками, говорив, що щомісяця потрібно буде платити якісь гроші. Такої можливості у нас не було.
Так і закінчив з футболом. У Макіївці було нецікаво займатися, тому що мені подобалося працювати з тим тренером. Буквально через місяць пішов на бокс».
Про тренуваннях Анатолія Ломаченка
«Нам розповідали, що Ломаченко-старший придумав цю систему [затримка дихання під водою]. Знайшов десь, і тренера впровадили її до нас. Почали перед чемпіонатом світу. На кожному зборі робили. Іноді – перед тренуванням, бувало – перед спарингами. Займало це все десь 30-45 хвилин. Більшість все ж доводилося на вечір, коли тренування закінчувалися. В 9 вечора приходимо зі своїми тазиками і пірнаємо. Після цього — всім спасибі, і всі йдуть спати
Збільшували щотижня, а там вже хто як підлаштовувався. Але в основному це багато витримували. Максимальні показники були в Усика або Гвоздика. Десь на 4 з невеликим хвилини вони затримували [подих]. У нас нормальним вважалося – 3 – 3,5 хвилини. У мене було десь- 3.40. Ніколи на максимум не робив. Просто відчував. Наприклад, завдання на три хвилини, одне з останніх вправ. Ти відчуваєш, що може тримати довше і терпиш. Тренер каже: «3.10, 3.20, 3.30».
Бувало таке, що Берінчика доставили з тазика, тому що він починав відключатися. Реально одному це робити небезпечно. Його приводили до тями. У Дениса є таке, змагальний ефект, коли ти в команді. Насправді затримку дихання використовують багато дайвери, це допомагає боротися з закислением м’язів. Чому ти дихаєш набагато краще? Якщо у тебе нестача кисню, то твої м’язи вже адаптовані, їх закислення починається пізніше. Це дає свій ефект, ви бачили на чемпіонаті світу та Олімпіаді. Реально я продовжую робити затримку дихання.
І тоді ні в кого не було привілеїв, всі пахали як божевільні. Анатолій Ломаченко спуску не давав нікому, а сина вчив ще більше.
Ломаченко, як тренер і боксер, дали Україні дуже багато в 2009-му році. Тоді Василь виграв чемпіонат світу в Мілані. Він був першим українцем, хто переміг на чемпіонаті світу серед любителів. Навіть Кличко не вигравав такий турнір. Вася виграв, Роман Капітоненко другим став.
У тебе приклад перед очима. Пам’ятаю, у нас в залі був чемпіон України. Хороший, лівша. Всі тягнулися до нього, все теж хотіли виграти чемпіонат. А коли побачили, що українець може стати найсильнішим у світі, у нас сприйняття змінилося. Почали підтягуватися інші. Приміром, у 2010-му на чемпіонат Європи ніхто їх перших номерів – ті ж Усик, Ломаченко – не поїхав. Були інші хлопці в їх категоріях. У нас вийшло взяти одне срібло та чотири або п’ять бронзових нагород.
Читайте також: Прогрейс: «Я подерусь з переможцем бою Тейлор – Рамірес, якщо він відбудеться»
Але вже в 2011-му на чемпіонаті світу у нас п’ять чоловік вийшли у фінал. Це було просто «вау» для всіх, ніхто не очікував. Взяли чотири золота. Але це стало можливим багато в чому через те, що Вася Ломаченко подав приклад. Це як перемога Шахтаря в Кубку УЄФА. Все потім знали, що можна виграти. Дніпро і Металіст заходили далеко в турнірі.
А Ломаченко-старщий, виконавши велику роботу в збірній, акцентував увагу на підготовці Васі. Але все — я, Жека Хитров, Саня Усик, Саня Гвоздик – могли виконувати цю роботу, яка пропонувалася боксеру 60 кілограм. Ми орали дуже сильно перед світом, а перед Олімпіадою — ще більше. Я, наприклад, боксував на одному з турнірів у категорії 75 кг, тому що в моїй не було суперників. Став на ваги – вага 68,8 кг. Попив води – 69,2 кг. Ок, боксую в 75-ть. Ми тренувалися, потім боксували. Це теж була схема Ломаченко. Так, було важко, але є результат. Ех, якби ще не засуджували».
Про призових в любительському боксі і машинах за Олімпіаду
«У 2009-му в Кривому Розі виграв чемпіонат України, мені почали платити зарплату — 150 доларів в місяць. Курс або 8 або 5 був, не пам’ятаю вже. В принципі, нормально. Коли потрапив у збірну більшу частину часу в році ти проводиш на зборах. Приїжджаєш, тебе три рази на день годують, у тебе все розписано. Ну, як скрізь на зборах.
Перші призові отримав у 2010 році, коли виграв бронзову медаль на чемпіонаті Європи в Москві. Близько 1000 доларів.
Раніше, по-моєму, платили навіть третім номером у збірній. Першим – 150 доларів, далі – 100 і т. д. Коли в 2011-му виграв чемпіонат світу, мені на 50 доларів підняли стипендію, стало 200 доларів в місяць. Але премії дали більше – в районі 50 тисяч гривень.
За виступ на Олімпійських іграх всім дали Volvo-80, яка на той момент коштувала 31 тисячу євро. Я її відразу ж подарував своєму тренеру. За перші місця Сані [Усику] і Васі [Ломаченко] дали джипи Volvo, потім поміняли на Toyota. Навіть Жеку Хитрову, якого засудили, подарували Volvo, наче за медаль. Повага Федерації за це. Коли ми приїхали на базу в Конча-Заспу на таких машинах, інші спортсмени були просто в шоці.
Прилетівши з Олімпіади, в той же день поїхав у Суми. Ліг спати, вимкнув телефон. Коли знову його включив – стільки пропущених дзвінків. Кажуть: «Ти вже повинен бути в Києві, нас нагороджують». Зібрався швидко, сів у машину – мені в Сумах SKODA Superb подарували, і ми з тренером поїхали в Київ. Приїхав, зайшов у кабінет, мені вручили ключі від Volvo, яку я тут же подарував тренеру.
Були і премії від Національного олімпійського комітету України, розмір яких оголосили ще перед Іграми. За перше місце начебто 100 тисяч доларів давали. За друге — 70 або 80, за третє — 50 тисяч.»
Про роботу спаринг-партнером і гонорарах
«Допомагав Прогрейсу у підготовці до бою з Тейлором. Працював всі сім тижнів як основний спаринг-партнер. Боксував за тисячу доларів на тиждень. Але все залежить від того, до якого поєдинку боксер готується. Я спарингував з Віктором Ортісом перед його боєм з Александером. Теж така оплата була, але там – три дні в тиждень. Спарингуєш — понеділок, середа, п’ятниця.
Є люди платять більше. Мене запрошували в Англії в 2015-м. Вислали запрошення, написали, що я їм потрібен, а вони готові платити тисячу фунтів на тиждень, плюс оплачувати житло та харчування. У них був свій шеф-кухар. Мовляв, розуміємо, що ти теж готуєшся. Часто, якщо кудись їдеш, тобі оплачують машину, якщо потрібна, і житло. Харчуєшся вже за свій рахунок. Я працюю з тими, з ким мені приємно і в кого можна навчитися. Багато підкреслив для себе, побачив, як проходять тренувальні табори до повноцінного чемпіонського бою не за один титул, а за 2-3. Це дорогого коштує. Який найбільший гонорар отримував за бій? Суму не можу називати за контрактом. Більше 30 тисяч доларів».
Про преходе Усика в суперважку вагу
«Думаю, це хороший і правильний крок, щоб підвищити конкуренцію. Так і з фінансової сторони. У крузерах він вже всі виграв, і потрібно рухатися далі. Спускатися важче, легше підніматися. Але, вважаю, що Усику буде не так просто, як багато хто думає. Зараз дуже конкурентний дивізіон, кожен може вистрілити. Як, наприклад, Руїс вистрілив і переміг Джошуа. Сподіваюся, що Усик завоює чемпіонський титул. Не знаю як всі чотири, але по-любому завоює. З правильним підходом, менеджментом і з правильною підготовкою.
Боксерів великих багато. Думаю, в кожній епосі є свої, як Мохаммед Алі. Він не лише боксер, але й особистість. Був Тайсон. Мені подобається Мейвезер. Точніше те, як він робить бізнес. Не скажу, що він найбільший, але приблизно в цей період часу — один з кращих. Сподіваюся, що і наших, українців будуть так говорити. Про Усике, Ломаченко, сподіваюся і я буду там, після того як завоюю чемпіонські титули».
Про марафоні в день весілля
Зустрів свою майбутню дружину Аліну в кінці 2010-го року. Познайомилися в нічному клубі. Менше ніж через рік, не її день народження зробив пропозицію. Весілля запланували на березень, вибрали дату. Але в цей час стався збір національної команди в Білгород-Дністровському. Збір з упором на ЗФП. В кінці трьох тижнів сказали, що будемо бігти марафон. Готувалися, щотижня збільшували бігову роботу. Сказав тренерам, що у мене весілля в п’ятницю, а збір якраз закінчували в суботу або неділю. Мені потрібно було виїхати на день раніше. Поговорив з тренером збірної Дмитром Сосновським, він увійшов в мою ситуацію. Але сказав, що я повинен пробігти марафон. Для самого себе. Ніяких поблажок.
В день весілля вранці пішли в ЗАГС, розписалися. Гостей було небагато — батьки Аліни, друзі, мій брат. Поїхали поїли до її батьків. Але теж – все дієтичне, мені бігти треба було. Перед цим, звичайно, пофотографувалися. Зробили класні фотки, поїздили по місту. А потім побігли – виїхали за місто і стартонули.
Раніше не любив бігати. Для мене біг — просто жах. Більше 2 кілометрів не міг бігти – нудно. А тут на хайпи — став чоловіком, великий день. Починали бігти із братом, нас Аліна супроводжувала і її батьки. Їхали за нами на машині.
Пробіг марафон, забіг додому. Аліна поїхала до себе – прилягла відпочити. Потім зібралися на святкову вечерю у ресторані, відсвяткували, поїхали в готель. На наступний ранок — виїзд до Києва на урочисту церемонію, я був номінована як «Відкриття року».
Про ситуацію на Олімпіаді-2012 і дружбу у збірній України
«Знаю чому хлопці не приїхали на мій бій [у чвертьфіналі Олімпіади]. Тому що я не був на бою Гвоздика, він з кимось боксував, а поїхав дивитися і підтримати своїх друзів гімнастів. У них був командний фінал, я їм пообіцяв і поїхав. Накладка по часу і ніяк не встигав. Але Саню дивився, в селі. Зібралися компанією і дивилися, підтримували там.
Мені потім сказали: «Ось, ти не приїхав». Кажу: «Хлопців, я просто не встиг. Поїхав своїх друзів дивитися, які були в фіналі». Не знаю, от просто не прийшли хлопці, і не прийшли. Може, у них не було часу, може, тренувалися.
Я ніколи не заморочувався, знав, що мені потрібно. Я робив свою роботу. Будуть мене підтримувати чи ні, розумію, чому я тут стою. Так, це важливо, але я знав, що мене підтримують родина, близькі, друзі і країна хворіє. У кожного в команді є той, з ким дружать чи ні. Правильно? Коли ми готувалися до чемпіонату світу, у нас було 2 команди. Одна тренувалася за розкладом збірної, друга — з Ломаченком-старшим. Там були і Жека Хитров, ну і всі хлопці, хто виграв ЧС виходить — Усик, Ломаченко, Берінчик.
За планом збірної тренувалися я, Чегаєв, Буценко. Виходить, що тих, хто не тренувався з Анатолієм Ломаченко, я один виграв чемпіонат світу. Це був великий сюрприз, враховуючи жеребкування.
На наступному етапі тренувалися разом, ті, хто взяли ліцензії – п’ять осіб. Підтримували один одного, у нас була команда. Ми йшли всі до певної мети, але кожен – по своєму плану. Я, наприклад, підтримую всіх, за всіх радію. Вболіваю за Шахтар, але підтримую Динамо, коли вони грають у єврокубках. Команди представляють Україну, і завжди приємно, коли вони виграють на міжнародній арені. Також і в боксі. Завжди підтримую хлопців, незалежно спілкуємося ми чи ні. Я з половиною тієї збірної зараз не спілкуюся.
З Усиком та Ломаченко ми були товаришами по збірній України. Між собою вони були ближче, хрестили дітей один одного, постійно тренувалися разом. Не можу сказати, що я там один Усика. Ми просто товариші, які були разом у збірній і домагалися результатів. От і все».
Про спортивні мрії
«Мріяв виграти Олімпійські ігри — вийшла бронза. Хотів стати абсолютним чемпіоном світу, як Костя Дзю, коли він бахнув Джуду. Або інші. Ось зараз, наприклад, Кроуфорд, який став лінійним чемпіоном і перейшов в мою категорію. Саня Усик. Ось і у мене була така мрія в 14 років: виграти всі титули. Йду до неї.
Що буду робити після закінчення кар’єри? Продовжувати тренуватися і робити якийсь бізнес. Зараз вже починаю робити певні кроки, щоб, коли закінчу кар’єру, було чим зайнятися. Адже Часто так буває: закінчив, з’явилася купа вільного часу і думаєш, куди його подіти. Мені цікаві нові виклики, Кстат,і захопився тріатлоном, пару гонок вже зробив».
