Нещодавно депутати Львівської міської ради визнали Котельника «львів’янином року». Без сумніву, кар’єрний злет випускника Львівського училища фізичної культури важко уявити без Дмитра Сосновського, людини, яка завдяки своїй наполегливій праці вивела Андрія на пік світової слави і визнання. 11 квітня Дмитро Дмитрович відзначив свій 50-річний ювілей.
«Свій передолімпійський план ми виконали»
– Вітаю з ювілеєм! Бажаю виховати ще не одного світового чемпіона… У Пекіні за медалі позмагаються вісім українських боксерів. Це хороший результат для збірної?
– Думаю, так. Якщо порівняти з іншими країнами, ми будемо приблизно на 4-5 місці за кількістю учасників. Більше мають лише Росія, Куба, США, і, можливо, конкуренцію складуть ще африканські країни. У цій ситуації, що склалася, ми сподівалися на ще одну ліцензію. Максим Третяк у Греції міг її завоювати, однак не склалося. Загалом наш командний план був завоювати 7-9 ліцензій до Піднебесної. Ми завоювали вісім, тож план виконали.
– Яка ситуація зараз з Ісмаїлом Сіллахом, який «вляпався» у допінг?
– Мені це коментувати важко. Ситуація справді неприємна. Сьогодні Ісмаїл є лідером світового боксу у своїй категорії і реальним претендентом на медаль Пекіна. Який буде вердикт ВАДА – важко сказати. Він і його тренер запевняють, що Ісмаїл нічого не вживав. Коли в мене на очах брали допінг-контроль, то порушення були досить серйозні. Сіллах, мабуть, не братиме участі в Олімпіаді. На 99% проба Б може бути від’ємною… Але почекаймо на остаточне рішення.
– Хто з наших вітчизняних боксерів, що їдуть у Пекін, можуть розраховувати на медаль?
– Усі без винятку можуть розраховувати на медаль. У даній ситуації все буде залежати від жеребкування. На Олімпійських іграх учасників буде наполовину менше, ніж на чемпіонаті світу, й тому українській збірній з таким складом усе під силу.
«Усі теперішні чемпіони світу – колишня любительська команда»
– Чи самі професійно боксом займалися?
– Звичайно. Почалося все у 1971 році, коли я прийшов до спортивного товариства “Трудові резерви”, де боксував до 1982 року. У 1980 році виконав норматив майстра спорту Радянського Союзу. Завоював срібну медаль на чемпіонаті Центральної Ради «Трудові резерви».
– Будучи боксером, готувалися до тренерської роботи?
– Не можу сказати, що вступив в інститут фізкультури, щоб стати тренером. До тренерської діяльності мене «підштовхнув» мій тренер Давід Гріншпон, на жаль, уже покійний. Він був впевнений, що я можу бути хорошим тренером. Коли я закінчив інститут, відкривалася спецгрупа в 33-му училищі. Потрібен був тренер, і я влаштувався туди на повний оклад.
– Як стали тренером збірної?
– Завдяки своїм вихованцям цілий час був біля збірної. Мій учень і майстер спорту міжнародного класу Андрій Хамула був дуже перспективним боксером. Коли він потрапив у команду України, то я почав з ним їздити на всі збори (це ще було за часів СРСР). Я часто проводив тренування з командою. Хлопцям сподобалося. Свого часу проводив тренування з братами Кличками і Сергієм Дзинзируком. Усі теперішні чемпіони світу – це колишня любительська команда.
– Не завжди все в тренера складається так, як хочеться… Ніколи не виникало бажання кинути цю роботу?
– Ні, бо я полюбив цю справу. Я люблю спілкуватися з людьми, а з дітьми – тим більше. У моїй тренерській праці є конкретний результат: це, зокрема, Андрій Котельник, Роман Джуман. Я задоволений, що вклав свій час, своє здоров’я у цих боксерів. Пишаюся також Юрою Золотовим, Георгієм Чигаєвим. Гордий за боксерів, які стали чемпіонами України, – це мої вихованці Ярослав Мідик, Володимир Липський, Павло Ваник. Мені вдалося виховати і підготувати п’ятьох майстрів спорту міжнародного класу, один із них – майбутній учасник Олімпіади в Пекіні Георгій Чигаєв. Котельник – заслужений майстер спорту.
«Сьогодні живу цілою олімпійською командою»
– Чим найбільше жертвували заради тренерської кар’єри?
– Тренери найбільше жертвують своєю сім’єю. Зараз, будучи головним тренером збірної України, мало їй часу приділяю… Сьогодні на день-два заїхав вирішити деякі питання до Львова, а мої збірники-олімпійці в Алушті. По п’ять разів на день туди телефоную, розмовляю з тренерами, які проводять тренування. Також телефоную до лікаря, цікавлюся здоров’ям спортсменів. Раніше я жив одним Андрієм Котельником, одним Романом Джуманом, одним Георгієм Чигаєвим чи Юрієм Золотовим, а сьогодні я живу цілою олімпійською командою. Мене хвилює кожен. Вірю, що кожен з них на рингу зробить все, аби додому привезти медаль.
– Нинішній чемпіон світу Андрій Котельник свого часу мав проблеми із житлом. Ви йому допомогли…
– Я жив тоді в селі, він – у Львові. Мав проблеми з побутом. Ми готувалися до першості Європи, і я був впевнений, що він повинен стати чемпіоном. Треба було його припильнувати. Я звернувся до дружини (тоді з нами жило ще двоє дітей). Сім’я мене підтримала, і протягом якогось часу Андрій жив у мене. Думаю, так вчинив би кожен тренер, якщо бачить у спортсмені зірочку… Я вірив, що Андрій буде чемпіоном.
Богдан ПАСТЕРНАК, Висоий замок
