Проблема центрбека вже давно була актуальною для «Карпат». А після переходу Миколи Іщенка в «Шахтар» ситуація взагалі обіцяла стати катастрофічною. Однак, новий тренер знайшов вихід. У двох перших матчах пару центральних захисників складали Петрівський та Мілошевіч, якого запросили в «Карпати» з клубу «Младост». Виявилося, що у нашому домі не все так погано – проти донецьких команд «зелено-білий» захист відіграв доволі надійно. Тож, у середу, після тренування, Іван Мілошевіч відповідав на усі запитання тижневика.
«Добре, що я не Караджіч»
– Іване, твоє прізвище відоме усьому світу. Чи не виникало у тебе певних проблем, спецслужби не цікавилися твоїми родинними зв’язками, чи ти часом не родич екс-президента Сербії Слобадана Мілошевіча?
– Прізвище Мілошевіч у Сербії дуже пощирене. Більше того, це одне з найстаріших прізвищ на Балканах. На щастя, ніяких проблем у мене не було ані вдома, ані тут. Я не дуже переймаюся своїм прізвищем. В Іспанії, наприклад, грає Саво Мілошевіч. Добре, що моє прізвище не Караджіч, яке зараз набагато актуальніше…
– Які перші враження від Львова, «Карпат», чи не шкодуєш, що покинув Сербію?
– Я з «Карпатами» вже майже півтора місяці і наразі причин шкодувати не маю. Команда досить швидко прийняла мене. Хотів би подякувати головному тренеру та спортивному директору, які посприяли моєму влиттю в ритм «Карпат». Хоча є проблема – незнання мови, але основні слова я вивчив. Дуже тішуся з того, що на полі розумію партнерів, а також усе, що каже тренер. Українська ліга значно сильніша за сербську, тут є куди рости у професійному плані.
– На зборах в Угорщині ти жив з Сергієм Пшеничних. Новий капітан став для тебе першим вчителем?
– На зборах я справді з ним жив і він багато мені помагав, а зараз на базі я живу з голкіпером Всеволодом Романенком.
– У футболі доволі часто буває, що легіонер, який приїжджає у нову команду в першу чергу мимоволі вчить нецензурну лексику…
– Я вивчив поки що лише одне таке слово – це с…а. Правда, достеменно не знаю, що воно означає. Його сказав Самсон Годвін, коли суддя його з поля вилучив. Це у вас так на арбітрів кажуть, коли з ним не погоджуються? (сміється – Авт.)
– Олег Кононов говорив, що слідкував за твоєю грою близько року. Тобі про щось відомо?
– Насправді, я не був знайомим з головним тренером. Хоча не виключаю, що хтось і слідкував за мною. Це нормальна практика для Сербії – там чи не за кожним гравцем дивляться агенти чи менеджери. Я був на оглядинах в «Карпатах» 10 днів, після чого керівництво вирішило підписати зі мною контракт. Тому я намагаюся бути корисним у кожній грі.
– Користь у твоїй грі, та й усього захисту було помітно під час двох перших матчів.
– Якщо говорити про матч проти «Шахтаря», команди, яка постійно грає в Лізі Чемпіонів, по-іншому «Карпати» не мали права грати. Дисципліна у захисті – основна складова загального успіху. Тому я відчуваю неабияке задоволення, оскільки зміг зробити усе від мене залежне, щоб не підвести тренера та уболівальників у такій важкій грі.
«Про Девіча сербські журнали не писали»
– У цій грі тобі, зокрема, довелось боротися проти Ігоря Дуляя. Його ти, напевно, знаєш. Які ще серби в українському чемпіонаті тобі знайомі?
– Маркоскі з «Ворскли», Любеновіч і Марковіч з «Таврії», Нінковіч з «Динамо». Їх знаю особисто. З Любеновічем в одній команді грав, з рештою був суперником на полі. Вони вже багато чого досягли в Україні, їх знають, тому я теж хотів би зарекомендувати себе з кращого боку.
– Відомо, що більшість сербів – великі патріоти своєї держави. Коли ти перераховував відомих тобі земляків, чомусь не згадав про Марко Девіча – найкращого гравця попереднього чемпіонату, який зовсім недавно змінив громадянство. Яке твоє ставлення до цього вчинку?
– Власне, ситуація з Девічем, як на мене, цілком виправдана. Він вже п’ять років грає і живе в Україні, зробив усе, що може для команди. Якщо йому запропонували громадянство, він усе зважив і прийняв таке рішення – не бачу у цьому нічого крамольного.
– А як в самій Сербії таке рішення сприйняли?
– Важко сказати. Я не пригадую, щоб сербські газети та журнали активно висвітлювали цю тему. Якихось різких випадів чи звинувачень на адресу Марко теж, здається, не було.
– Можливо, справа у загальній тенденції? Чи не кожен молодий футболіст у Сербії мріє покинути свою країну і грати за кордоном…
– В Сербії не хороша ситуація ані в країні, ані в футболі. Тому як є шанс вирватися в Європу, усі хапаються за нього. Коли є можливість покращити свою майстерність і трохи грошей заробити – чому б її не використати? За півтора місяці, я побачив, що футболом тут займаються значно серйозніше, аніж у нас. Підготовка, інфраструктура – усе на вищому рівні. Футбол тут більше цікавить людей. Хоча стадіони не повністю заповнені, але все одно людей більше, ніж в Сербії.
«Мене сплутали, бо я новенький»
– А як же дербі «Партизан» – «Црвена звезда», на яке збирається населення чи не з усієї колишньої Югославії?
– Це взагалі єдиний матч, який викликає такий ажіотаж. Мені шкода, що я не мав змоги зіграти в такому матчі, байдуже за яку команду – про таке мріють багато футболістів. Майже вся Сербія в той день ділиться навпіл – половина вболіває за «Партизан», інші за «Црвену звезду». Всі зацікавлені в цій грі.
– У фільмі Еміра Кустуріци «Життя як диво» зображена історія хлопчика, який мріє стати футболістом у дуже важкий період. Наскільки цей фільм відповідає дійсності?
– На жаль, я не бачив цього фільму…
– Шкода, але ти бачив фанатів, якими Сербія і відома… В Україні ж ти провів два контрастні матчі – в Донецьку, де було 2 тисячі глядачів і у Львові. Які враження у тебе від цих ігор?
– Я вражений львівським стадіоном і львівськими уболівальниками. На око, думаю, там тисяч 20 було, не менше. Звісно, така атмосфера не могла не сподобатися. До цього моменту я не мав можливості грати при такій підтримці. Справа в тому, що в Лучанах – місті, де я грав до останнього часу, стадіон вміщував 5 тисяч. Тож таку підтримку як у Львові я б назвав феноменальною. А от в Донецьку грати було не цікаво. Зрештою, кому було б цікаво бігати при порожніх трибунах?
– Футбольна публіка у Львові специфічна. Якщо команда виграє і првністю віддає себе – фанати готові футболістів на руках носити. А коли вони бачать, що хтось не дограє до кінця – кричать «вівці»…
– Ситуація зрозуміла. Справді, є клуби, чиї уболівальники відчувають, коли команда робить не усе можливе для перемоги. Львівські фани, як я розумію, самі такі. Все ж я сподіваюся, що цього сезону фани не обернуться до команди спиною і не кричатимуть «вівці». Зокрема, я зроблю для цього усе можливе.
– Зараз ти живеш сам у центрі Львова. Тобі не сумно по вечорах?
– Кілька днів тому зі мною жив один серб – тож було весело, а от зараз трохи сумую. Але є Інтернет – я в курсі усіх подій і новин, які мене цікавлять. Невдовзі, до мене мають приїхати батьки з сестрою та друзями, щоб подивитися, як я тут. Дівчини у мене нема, але хлопці з команди казали, що українки дуже гарні, у чому я вже встиг переконатися.
– Не знаю чи це правда… Кажуть, після зустрічі з уболівальниками, ти вийшов з кінотеатру, сів в новенький мерседес і поїхав…
– На чому поїхав? (сміється – Авт.) Ні, це не правда. Тоді я сів в автобус, а потім з центру ще пішки йшов додому. Я взагалі зараз не маю машини, усюди ходжу пішки, або їзджу на автобусі. Мене, мабуть, з кимось сплутали, бо я новенький.
P.S. На запитання про те, хто для Івана є символом у грі в захисті, той без вагань відповів: «Неманья Відіч. По-перше, він серб. А по-друге, грає у великій команді. Я намагаюся слідкувати за усіма його матчами. Для мене він – найкращий центральний захисник».
Паспорт
Іван Мілошевіч, 1984 р.н.
Амплуа: захисник
Громадянство: Сербія
Клуб: «Младост» (Лучани, Сербія). З сезону 2006/2007 виступає у вищій лізі Сербії – Суперлізі. Сезон 2007-08 рр. «Младост» закінчила на 7-му місці.
Тижневик "Карпати"
