Розмова з Василем Вірастюком, найсильнішою людиною світу 2004 року, найвідомішим українським богатирем, про людину в спорті
Розмова з Василем Вірастюком, найсильнішою людиною світу 2004 року, найвідомішим українським богатирем, про людину в спорті
Постать Василя Вірастюка стала однією з візитівок України після того, як у 2004 році на Багамах у змаганнях силачів він виборов титул "Найсильнішої людини світу". Відтоді сильних чоловіків називають Вірастюками, а маленькі хлопчики зачитуються казкою про Котигорошка. Натомість сам Вірастюк не вважає свої можливості унікальними, його секрет – у постійних тренуваннях та любові до спорту. Без жодної чванливості спортсмен розповідає, що існує багато міфів про його зухвалість, задерикуватість та зіркову хворобу – насправді нічого такого не спостерігається.
У розмові він зберігає дитячу невимушеність і не соромиться зізнатися, що левову частку часу вдома активний спортсмен проводить на… канапі. Богатир і досі щоразу терпляче фотографується навприсядки з усіма охочими дітьми, відповідає на всі їхні запитання на кшталт: "А як собі надути такі м’язи?" і постійно наголошує, що у великий спорт йти треба не через амбіції, а через індивідуальні здібності…
Коли був маленьким, то мав проблеми зі зростом. Якось побачив статтю в газеті про спортсмена, який вигадав собі вправи для росту. Це був стрибун у висоту, от він де не йшов – там і стрибав. Кожну гілочку і кожен листочок намагався дістати. Я почав робити так само. І незабаром почав рости…
Я – людина думки. Обов’язково довго думаю, а потім вже роблю. А ось мій брат діє навпаки. Він побачить, зробить, а потім подумає: "Що ж я наробив!" Думаю, що швидкість у житті треба в одному випадку – аби ловити бліх. У жодному випадку не треба поспішати перед серйозними вчинками. Можна наробити багато дурниць, а зворотного шляху у цьому житті немає.
Не люблю, коли запитують про те, наскільки доречним є вислів: "Сила є – розуму не треба". Мене це бісить. Де мені знайти відповідь на такі запитання? Невже розкластися на британський прапор, аби довести, що я не дурний…
Моє життя щодень різне. Воно завжди бурхливе і яскраве, але не пригадаю такого моменту, який би кардинально змінив перебіг подій. Постійно десь їжджу і виступаю. Якщо ж у житті стається щось погане, то я пригадую анекдот про єврея. Чомусь саме поради євреїв найбільш красномовні. Так от, зустрічаються два євреї, і один другому каже: "У мене все так погано, дружина покинула, гроші закінчилися, діти не спілкуються. Не знаю, як далі жити…" Інший втішає, мовляв, не варто перейматися, радить прийти додому і написати на аркуші " Так буде не завжди ". Той так і зробив, вони не бачилися півроку. На наступній зустрічі той, що радив, запитує як життя. "Супер! Дружина повернулася, зарплату підняли, діти слухають. Усе чудово", – ділиться щастям чоловік. Його співрозмовник нагадує: "Так буде не завжди…" Я взагалі за типом темпераменту сангвінік.
Держава жодним чином не підтримує в Україні розвиток богатирських ігор як виду спорту. Підтримка від держави – це не про нас. Завдяки різним компаніям ми можемо жити і влаштовувати змагання. Є, на щастя, люди, які цим переймаються. Мені цей спорт підказало саме життя…
Спорт у мені навряд чи щось замінить. Я за фахом учитель фізкультури, на практиці навіть проводив уроки у перших, третіх і четвертих класах. У мене є кілька ідей з приводу власної спортивної школи для дітей. Це важко втілити у життя, бо життєво важливу роль відіграє підтримка влади. Це буде не банальна школа і не тільки богатирська. Заклад загального розвитку дітей. Схожа школа вже є у Катерини Серебрянської, але вона орієнтована здебільшого на дівчат, там є гімнастика, танці і тому подібне. У моїй будуть як хлопці, так і дівчата.
Спорт виховав у мені терпіння. Тепер багато речей у житті я маю снагу витримати – постійні тренування загартовують. Можу навіть стримувати свої емоції, нерви. Усередині все кипить, але я не вибухну. Спорт дав мені усе, що в мене є. Окрім дітей – до них я долучився сам…
Перший з моїх проектів – це встановлення 4 рекордів у Львові. За годину я встановив три рекорди і саме їхньою кількістю і часом автоматично поставив четвертий. Потягнув
4 трамваї, 10 машин і переніс валізи вагою 170 кілограмів. У 2006 році спільно з дитячим видавництвом видали книжку "Незвичайні пригоди Івана Сили". З огляду на спортивний графік, я ще непогано вправляюся…
Мій день починається з того, що йду в кімнату до старшого сина і благаю його прокинутися: "Синку, вставай, ми знов запізнимося в садочок, а ти ще й так довго снідаєш!" Відводжу його до садочка і їду тренуватися. Зараз я тренуюся півтори години, а коли виступав, то це займало по сім годин щодня.
Я хочу, аби маленькі хлопчики, які мріють стати спортсменами, насамперед були здоровими. Займалися спортом для підтримки здоров’я. Мій старший син займається кікбоксингом, це єдиноборство, подібне на карате. Це його вибір. Кожна людина повинна обирати те, що їй подобається і що їй добре вдається.
Я маю риси, які трохи дисонують з моїми м’язами. Зокрема, після того, як люди зі мною поспілкуються, то потім роблять висновок, що я… добрий. Хоча перед розмовою всі, як один, зізнаються, що боялися і всіляко уникали зі мною діалогу. Потім приємно здивовані. Думають, що я агресивний. А ні…
Не люблю у людях брехні і корисливості. Уникаю таких людей.
Увесь вільний час проводжу зі сім’єю. Є прихильником як пасивного, так і активного відпочинку. На морі хочеться одного, а в горах – іншого.
Остання книжка, яку я прочитав – "Неймовірні пригоди Івана Сили". Мені було дуже цікаво. Організатори попросили перед презентацією ознайомитися з книгою. Загалом читаю газети та журнали, не вважаю себе книголюбом, але час від часу беру книги до рук.
Є запитання, на які не маю відповіді. Чому так, а не інакше? Це сумна сторінка мого життя, яка стосується покійної дружини, про що я не люблю говорити…
Довідка
Зріст – 191 см
Вага – 155 кг
Розмір взуття – 46
Стегно – 83 см
Литка – 49 см
Пояс – 115 см
Грудина – 142 см
Шия – 49 см
Біцепс – 49 см
Передпліччя – 41 см
1981 р. – пішов у перший клас Івано-Франківської
СШ №4.1989 р. – закінчив 8й клас і вступив до технікуму фізичної культури в ІваноФранківську.
1992 р. – після закінчення технікуму пішов на 2 роки до війська.
З 1994го до 2000 р. працював тренером з легкої атлетики у спортивному товаристві "Україна".
З 2000 року проживав у Львові і працював водіємохоронцем в компанії "Концерн Галнафтогаз". З 1984го до 2000 р. займався легкою атлетикою – штовханням ядра. Входив до складу збірної команди України з легкої атлетики.
У 1995 році виконав нормативи майстра спорту.
1998 рік – виконав нормативи майстра спорту міжнародного класу.
З 2000 року займається силовим багатоборством "STRONGESTMAN".
У 2002му став третім у змаганнях за звання "Найсильніший у Центральній Європі" і виборов Гранпрі міжнародного турніру в Зальцбурзі (Австрія). У змаганнях суперсерії IFSA (Міжнародної федерації найсильніших атлетів світу), що проводилися на Гаваях, був шостим.У 2003 році здобув третє місце на чемпіонаті світу серед стронгменів у Замбії.
У 2004му здобув перемогу на чемпіонаті світу "Найсильніша людина світу", який відбувався на Багамах. Та посів шосте місце у престижних змаганнях "Арнольд класик".
2007 рік – виграв змагання у Сеулі (Південна Корея) та здобув титул чемпіона світу із силового екстриму IFSA.
Джерело: Суботня Пошта
