Головне, проскочивши по Обухівській трасі динамівську базу, не згорнути раніше часу наліво. Вузька дорога в оточенні мирно сусідять паркан до паркану розкішних особняків і пересічних приватних будиночків, заклавши пару-трійку віражів, виводить до готелю «Платіум». Точніше – до території, на якій крім п’ятиповерхового корпуси з номерами, рестораном і конференц-залом є озеро, відкритий і закритий басейни, більярдна і тенісні корти. Бракує тільки футбольного поля.
У теплу пору року гравці, тренери і персонал збірної люблять кататися на велосипедах – не тільки по території готелю, але і з ближнього села. Футболісти та їхні наставники, втім, в силу впізнаваності за огорожу виїжджають рідко. Воліють теніс, при цьому краще за інших володіє ракеткою Олександр Заваров, за власним визнанням, у 80-ті роки минулого століття добре освоїв цю гру під час відпочинку в Сочі.
***
Два з половиною роки тому, коли тут на час чемпіонату Європи посіла команда Швеції, заходи безпеки зашкалювали. Особливо після того, як якийсь скандинавський репортер, орендувавши човен підплив до готелю з боку річки Козинки і сфотографував ранковий променад Златана Ібрагімовича. Найняті шведами сек’юріті отримали тоді на горіхи, а їх чисельність збільшилася як мінімум удвічі. Тепер же у «Платиума» все строго, але без надмірностей: біля шлагбауму номер автомобіля звіряють із заздалегідь переданим через прес-аташе – і будь ласка, паркуйтесь на стоянці між чиїмось «Мазератті» і скромним «Смартом». Звідси до готелю рукою подати.
На вулиці охоронці дозволяють фотографувати все що завгодно, крім їх самих. А ось для того, щоб зафіксувати куточок портьє, де на найвиднішому місці висить диплом за чудовий прийом учасників Euro-2012, довелося отримувати дозвіл адміністратора готелю. Зустрічає нас прес-аташе збірної Олександр Гливинський починає екскурсію з кафе на першому поверсі. Головна його визначна пам’ятка – стіна обвішана фотографіями. Тут можна знайти шведських футболістів в самих різних ракурсах (Ібрагімович, природно, крупним планом) та їх групове фото, скріплене автографами.
Тут же – командна фотографія збірної України, зроблена перед входом в готель при першому заїзді, у переддень матчу з поляками. Прес-аташе згадує, що осінь була прохолодною, але гравці процедуру не проігнорували: вибігли, видихаючи пар з рота, в ігровій формі – і відразу після клацання затвора повернулися назад.
***
У прочиненими двері, за якої Фоменко якраз проводив теоретичне заняття до матчу з Литвою, говорити рекомендувалося тільки пошепки. Намагаючись не шуміти, ми вивчили вивішений на дошці керівником наукової групи Володимиром Лазаренка графік предыгрового дня, окремими пунктами містить прес-конференцію (на цей раз компанію головному тренеру повинен був скласти півзахисник Кирило Ковальчук) і чверть години спілкування збірників з журналістами перед початком тренування. Прописаний і дрес-код: для гравців – блакитний верх, чорний низ, для персоналу – екіпірування повністю чорна.
Спускаючись на другий поверх, де у просторому холі футболісти, як правило, проводять вільний час за іграми (хто в «танчики» на планшетах, хто у футбол на приставках), мало не наступили на підлогові ваги. Прекрасний спосіб контролювати при всякому зручному випадку свою вагу. Ми теж не втрималися – і, переконавшись у відсутності зайвих кілограмів, пройшли далі.
***
– Плюс цього готелю у відкритості, – Гливинський звернув нашу увагу на те, що номери з другого по п’ятий поверх розташовані галереями, а простір між ними дозволяє знайти будь-кого, лише перехилившись через перелила. Відразу згадалося, що точно так само спроектований «Софітель» в Люксембурзі, де наприкінці минулого тижня жила збірна. – Живемо тут однією сім’єю, і готель цій філософії відповідає ідеально.
У розвиток теми сім’ї цікавимося: чи насправді футболісти, приїжджаючи в збірну, відразу забувають про клубні розбіжності? Скажімо, Роман Зозуля і В’ячеслав Шевчук, так люто повздорившие у матчі «Дніпро» – «Шахтар», вже на наступний день зустрілися в Козині.
– Напруги в розмовах і навіть поглядах між ними не бачив, – ділиться прес-аташе відчуттями. – При тому, що в ресторані їх столи знаходяться поруч. Пам’ятається, одного разу, також напередодні приїзду в збірну, щось не поділили в грі «Металіста» з «Дніпром» Едмар і Руслан Ротань. Але на першому ж обіді спокійно, без емоцій все обговорили, розставили крапки над «i» і потиснули один одному руки. В принципі, від багатьох футболістів доводилося чути, і Тарас Степаненко в недавньому інтерв’ю сказав, що емоції в ході матчу неминучі, але після фінального свистка гравці остигають і розуміють, що не можна переносити клубні суперечності на національну команду.
***
Тим часом завершилося теоретичне заняття, і тренери з гравцями стали спускатися в хол. У конференц-залі залишилася магнітна дошка у формі поля з акуратно зсунутими до краю фішками – щоб ніхто не здогадався, які тактичні плани обговорювалися тут тільки що. А ще – екран, на якому за допомогою проектора демонструвалися матчі за участю литовської збірної. На столі хтось забув роздруківки з даними про гравців суперника і їх наставника Ігоря Панкратьєва, з яким Фоменко під час перебування тренером «Динамо» трохи розминувся в столичному клубі.
По сусідству розташований медичний кабінет – вотчина лікаря Сергія Дереповского. На масажному столі при вході – маркер і жовта футболка збірної, на якій гравці залишають автографи. Користуючись нагодою, осведомляемся про самопочуття гравців. «Всі здорові, скарг немає», – відповідає доктор, а неквапливо попивающие поруч чайок Пилип Будківський і Олег Гусєв кивають головами.
В кутку помічаємо коробки зі спагеті. «Готуємо гравцям відразу після матчу, – розповідає Дереповский. – Варимо п’ять кіло на команду. Спагетті і піца – це швидкі вуглеводи. А значить, найкращий спосіб відновити витрачену на полі енергію».
***
На прощання заглянули в ресторан, куди футболісти стали підтягуватися на півгодини раніше призначеного часу, щоб отримати додатковий час для відпочинку перед тренуванням. Першим до зали прослизнула Зозуля з тортами у трьох коробках: на вечері він, хай і символічно, хотів відзначити з партнерами свій день народження…
