Українська команда повинна була знімати всі питання про переможця ще до перерви, але в підсумку ледь уникла поразки. Трибуни 25-тисячної оклендську арени почали заповнюватися задовго до початку поєдинку. Місцеві фани виряджалися на футбол цілими сім’ями, великими і галасливими компаніями. Прапорці з написом «Гол!», яскраві перуки, намалеванная на щоках національна символіка, щирі безтурботні посмішки на обличчях – всі ці люди чекали свята, розраховуючи отримати яскраві враження від великого спортивного шоу.
Втім, в таборі нашої команди, яка в два ночі по Києву вирушила на гру в супроводі поліцейського кортежу, панувала зовсім інша – робочий настрій. Хлопці вранці були як ніколи мовчазні і серйозні, можливо, вже прокручуючи в голові майбутній матч. Так, Україна в цій парі вважалася фаворитом, проте існуюче поки тільки на папері перевагу ще треба було втілити в життя.
Стартовий склад нашої збірної не здивував. Саме його останнім часом і награвав Олександр Петраков. Мабуть, було очікуваним і хвилювання, яке в дебюті дуже заважало нашим виконавцям. Прагнучи не допустити помилку, вони діяли вкрай обережно, раз за разом відкочуючись м’яч вільному, розташованому ближче до тилах партнеру, а то й підключаючи до гри голкіпера Богдана Сарнавського.
Мабуть, саме невпевненістю «синьо-жовтих» можна пояснити майже повну відсутність моментів у перші 25 хвилин. Завдяки уважній грі захисників і центральних хавбеків гості тримали новозеландців на відстані від своєї штрафної, проте і самі через прикрі обрізок ніяк не могли створити щось путнє біля воріт Олівера Сейла. Якщо виносити за дужки «постріл» Артема Бесєдіна метрів з 15-ти, то можна констатувати, що воротар наших суперників досить довго залишався без справжньої роботи.
Шальки терезів почали схилятися в українську сторону, коли команда Петракова нарешті відчула, що без активних дій попереду потрібного результату не зробиш. Захисників «білих» почали пресингувати на їх половині поля, і ті одразу дали слабину. Опиняючись в лещатах колективного відбору, новозеландці здійснювали втрату за втратою, що дозволяло нашої збірної вилітати у швидкі контратаки.
Тільки невезіння, а частіше – поспішні рішення в завершальній фазі комбінацій, завадили гостям відкрити рахунок ще до перерви. Хоча можливості забити у того ж Бесєдіна, Ігоря Харатіна, Павла Полегенько і Віктора Коваленка були дуже хороші.
У другому таймі за справу взялися українські вболівальники, яких на трибунах, до речі теж зібралося чимало. Під акомпанемент їхнє скандування «синьо-жовті» провели ще дві дуже непогані спроби пробити Сейла, однак ударам спочатку Євгена Чумака, а потім Микити Татаркова не вистачило точності.
На жаль, після цього наші скинули оберти: швидкості вщухли, помітно знизилась інтенсивність, і це відразу змінило малюнок гри. Господарі осміліли, відсунули «лінію фронту» від своїх володінь, і врешті-решт довелося рятувати партнерів Сарнавскому. Останні хвилини взагалі подарували глядачам відкритий футбол, який цілком міг обернутися для українців великими неприємностями…
Як би те ні було, голів в цей день в Окленді не побачили. Залишити свої перші автографи у воротах суперників наша збірна постарається у другому турі, 2 червня, коли в Вангарі зустрінеться з М’янмою.
НОВА ЗЕЛАНДІЯ – УКРАЇНА 0:0
Україна: Сарнавський, Полегенько, Качараба, Бурда, Соболь, Харатін (Танковскій, 80), Чумак, Коваленко, Татарков (Немтінов, 87), Кабаев, Бесєдін (Яремчук, 90 + 1).
Нова Зеландія: Сейл, Едж, Вінні, Бразертон, Мітчелл, Туилома (Хадсон-Вайхонги, 79), Стівенс (Паттерсон, 72), Дайер, Руфер (Біллінгслі, 62), Льюїс, Ридентон.
Попередження: Бразертон (65).
30 травня. Окленд. «Норд Харбор Стедіум». +9 С. 25000 глядачів.
