Арсен Венгер – Перший не британський тренер в історії «Арсеналу». Арсен Венгер – самий перемагає тренер в історії клубу (більше 57% матчів), не рахуючи тих, хто керував командою невелика кількість матчів в ролі виконуючих обов’язки головних тренерів. Арсен Венгер – легенда «канонірів».
Чи багато хто з вас пам’ятають, хто керував клубом до приходу француза? Брюс Ріоха пропрацював лише один сезон і досить несподівано був звільнений перед стартом нового чемпіонату. Лондонці ніколи не були помічені в пристрасті до частої зміни тренерів: до того моменту з 1958 року, беручи до уваги виконуючих обов’язки, головних тренерів було тільки шестеро, які пропрацювали відповідно чотири, чотири, десять, сім, три і дев’ять років. І тут раптом Ріоху вказують на двері після одного сезону.
У пресі, коли мова заходила про нового наставника «канонірів», найчастіше спливали імена Террі Венейблса і Йохана Кройффа, кожного з яких вболівальники були готові прийняти з распростeртимі обіймами. Але також згадувався якийсь француз з японського «Нагоя Грампус». У підсумку вибір припав на найменш гламурне ім’я в цьому списку. І то рішення визначило долю клубу на десятиліття вперeд.
Практично одночасно з новим тренером в команду приїхали ещe два француза. Це були Ремі Гард і Патрік Вієйра. Фанати хотіли великих імeн, а на «Хайбері» перебралися два незрозумілих «жабника». Багатьом здавалося, що мислення Венгера так і залишилося по-японськи містечковим. Ян Райт, яка не нашeл спільної мови з колишнім тренером, охарактеризував Патрика, коли його про нього запитали … великим.
Вієйра дебютував за «Арсенал» проти «Шеффілд», і відразу після виходу на заміну стало зрозуміло, що цей хлопець буде визначати гру команди. Через рік клуб поповнили Ніколя Анелька і Марк Овермарс, завдяки яким «каноніри» заграли в швидкий, швидкісний футбол. Так народився новий «Арсенал».
У колишні часи лондонці нерідко грали дуже консервативно, але при Венгера всe змінилося: замість нудних 1: 0, здавалося, рахунки деяких матчів були запозичені з інших видів спорту, на зразок хокею або тенісу.
Однак зміни відбулися не тільки на полі, але і за його межами: Венгер заборонив своїм гравцям харчуватися шоколадом і з тих пір в меню футболістів на тренувальній базі замість батончиків з’явилися брокколі. Взявся Арсен і за дисципліну: надалі його підопічних вже не можна було зустріти в пабі біля стадіону відразу після матчу.
Чи був такий жeсткій підхід правильним? Всього один факт – через 18 місяців після призначення він виграв свій перший дубль.
Взагалі ж, всі минулі 20 років можна розділити умовно на три етапи. Перший обмежимо рамками десяти років – час, проведeнное на «Хайбері». Клубу супроводжував грандіозний успіх: три титули АПЛ, чотири Кубки Англії, вихід до фіналу Кубка УЄФА і Ліги чемпіонів, який вже давно назрівав. А ещe п’ять других місць за підсумками чемпіонату.
Єдине розчарування криється в тому, що в 2002-2004 роки команда могла добитися більшого. Був ідеальний сезон: «каноніри» стали першими і до сих пір залишаються єдиними, хто виграв АПЛ без жодної поразки. Але рука об руку з ним ідeт розчаровує поразку від «Челсі» на стадії чвертьфіналу головного клубного турніру Старого світу. Беззастережно найкраща команда Європи цілком могла завоювати трофей, адже попереду у «Арсеналу» були б «Монако» і «Порту».
Цей перший етап був настільки хороший, що він створив нове сприйняття команди по всьому світу. «Арсенал» став асоціюватися з гарним і результативним футболом, з завоeваннимі трофеями. Нарешті, просто з успіхом. Тьєррі Анрі, «нелеткий голландець» Денніс Бергкамп і Робер Пірес кожен раз влаштовували на полі невеличке шоу. Ніхто не міг зрівнятися з ними за яскравістю, лeгкості і ефективності. Такий собі «Цирк дю Солей» від футболу.
Другий етап став продовженням першого. Якщо раніше не становило жодних проблем купити абонемент або квиток на гру, то тепер нинішня арена була вже мала для клубу. По сусідству стали зводити новий стадіон, але він вимагав великих вкладень, через що команду потихеньку почали залишати лідери. Багато міркували позитивно: якщо Венгер відкрив світові Патріка Вієйра, Еммануеля Петі, Фредеріка Юнгберга, Сеска Фабрегаса, то чому б те ж саме не вийшло з, умовними, Лукашем Фабьянскі або Алексом Сонгом?
При обмежених фінансових можливостях Венгер нашeл гідний вихід із ситуації, почавши купувати талановитих молодих гравців з усіх куточків світу. Біда в тому, що кращий гравець в 16 років далеко не факт, що залишиться їм же і в 21. Фабрегас став, Уолкотт – незрозуміло. Ніклас Бендтнер, Філіп Сендерос, Денілсон, колишній капітаном молодeжних збірних Бразилії, – так і не виправдали очікувань. Кар’єри Джека Уїлшир і Абу Діабі зіпсували травми, а Робін ван Персі і всe той же Сеск втомилися чекати, коли їх оточать партнeров відповідного їм таланту. Крім цього в Англії з’явилися нові суперклуби, завдяки приходу Романа Абрамовича і Шейха Мансура.
А очікування вболівальників і не думали знижуватися. Але не тільки тому, що вони звикли дивитися за грою Анрі і Бергкамп, а ещe і через те, що високі ціни на квитки стали справжньою проблемою. Фанати стали відчувати, ніби вони оплачують не те, що вони бачать на поле, а новий комфортабельний стадіон і майбутні перспективи. Вкладати в майбутнє добре для міністерства охорони здоров’я або пенсійного фонду, але не для футбольного клубу. Уболівальникам потрібні результати тут і зараз. Моторошні проблеми з якістю захисників привели до ганебних восьми пропущених м’ячів на «Олд Траффорд».
Нарешті, третій етап, який триває донині, почався з першої по-справжньому дорогої покупки в історії «Арсеналу» – Месута Озіла. Вболівальники вже просто почали втрачати всяку надію на повернення до успіхів колишніх років, а аскетичний стиль управління тільки підливав масла у вогонь невдоволення. На тлі інших багатіїв клуб виглядав на трансферному ринку блідо, а в Лізі чемпіонів всe закінчувалося на перших же стадіях плей-офф.
На другому етапі фінансова стриманість пояснювалася банальною відсутністю грошей, які йшли на будівництво стадіону, але зараз вони були, а купувалися в основному молоді маловідомі персонажі. З усіх кутів стали звучати думки, що Арсен загрався в дитячий сад. І ось з приходом Озіла клуб, нарешті, почав вирішувати нагальні проблеми найпростішим і ефективним путeм – дорогими придбаннями. В останні два-три роки «Арсенал» купив за справжній зірці в кожну лінію, і було б дуже красиво, якщо Венгер знову виграв престижний трофей.
На жаль, для всіх шанувальників француза в минулому році звідки не візьмись з’явився «Лестер», тепер АПЛ перетворилася на поле битви Жозе Моурінью і Пепа Гвардіоли, а на європейській арені балом правлять «Баварія», «Барселона» і «Реал». «Арсенал» немов знову остаeтся на узбіччі великого футболу.
Але знаєте що? Коли Арсен покине клуб, упевнений, все «каноніри» будуть пам’ятати його біжить, що виграє і яскравий «Арсенал» перших десяти років його перебування в нім.
