В останні роки ім’я Мирона Маркевича позиціонується із футболом найвищого ґатунку. І справа не лише в його бронзових надбаннях із “Металістом”, а й рівнем гри, яку демонструє керований ним харківський колектив. Ба — у літньо-осінньо-зимовій частині цього сезону отой рівень, на думку багатьох фахівців, був найвищим на українській футбольній мапі. Врешті, плоди Маркевича — майже мінімальне відставання ФК від лідера прем’єр-ліги, кваліфікація у плей-оф Ліги Європи, плоди його — визнання найкращим тренером країни 2011 року. І це навіть попри те, що зовсім недавно Мірча Луческу вивів “Шахтар” у чвертьфінал Ліги чемпіонів! Але, як раніше зауважив мій колега на шпальтах “УФ”, запам’ятовується останнє слово. А воно у пана Маркевича з акцентом на постійний результат.
Мироне Богдановичу, ви стабільний як ваш “Металіст” — п’ять разів поспіль команда третя у чемпіонаті, а в нашій номінації — уже четвертий раз підряд берете гору саме ви…
Я дуже усім вдячний за ось це визнання, але, чесно кажучи, ставлюся до нього спокійно. Коли ще був молодшим, то, звісно, мав певні амбіції щодо нагород, а потім… Ви ж повинні розуміти, що всі ці референдуми — штука досить умовна. Ось сім років тому про мене й взагалі всі забули…
Е, справді, справді. Але ж отаке воно — життя. Знаєте, якщо вже вдалися отак відразу до споминів, то попрошу вас пригадати минулі сезони і порівняти: чим нинішня третя позиція “Металіста” різниться від минулорічних? Найперше, у вашому особистому сприйнятті.
Теперішній наш результат — найкращий за всю історію: найперше тому, що за оцю стартову частину турніру набрали на вісім очок більше, ніж навіть торік. Показник, правда?
Так, маєте рацію. А що вас тішить більше: турнірний успіх, чи, врешті, якість гри?
Однозначно — останнє: якість гри — головне. Я ж розумію, що без яскравого футболу й результату не буде, все ж розвивається пропорційно.
Окрім внутрішньої першості Маркевич порадував Україну і виступом у Лізі Європи. То як, пане Мироне, національним кубком, так зрозумів, харків’яни пожертували, чи буде це і з єврокубком?
Запевняю, цього не буде. Ми не ставимо пріоритети, тим паче, “Металіст” — єдина команда, яка представляє Україну на міжнародній арені. А цей нюанс також слід враховувати. Принаймні я це роблю.
Не можу оминути теми гравців: ваш підопічний бразилець Тайсон став найкращим футболістом України у референдумі від “УФ”, зараз його сватають на Батьківщину, Хав’єра, до речі, також…
Хіба? Ніхто нікого нікуди не сватає, хтось просто кинув “качку” в інтернеті. Уболівальникам же потрібно щось обговорювати взимку… А ці виконавці залишаються у Харкові.
А як щодо захисника Марко Торсіглєрі, який досить непогано себе проявив, однак у вашій команді поки на правах оренди?
Ми вже займаємося викупом його трансферу із португальського “Спортинга”. Повірте, цей хлопець нам потрібен.
Пам’ятаю, після домашньої нічиєї з “Ворсклою”, ви сказали, мовляв, шукатимете підсилення в українських гравцях, але в одному з інтерв’ю також відзначили, що за них луплять такі ціни, що простіше купити кількох аргентинців…
То так воно і є! Хіба мені вас зайвий раз у цьому переконувати? Узагалі вважаю цю проблему однією із найскладніших у нашому футболі. Бо вітчизняні виконавці високої кваліфікації є, та буквально по кілька в кожній команді. Добре, за таких можна заплатити, а інші й поготів не коштують тих грошей, які за них просять! У нас дійшло до того, що тільки-но кілька українців отримають травми, то проблема зібрати збірну! Дай Боже, аби принаймні перед Євро-2012 не було кадрових втрат.
Іще про таке: після одного з матчів журналіст прохав коментувати суддівство, на що ви махнули рукою і сказали: “Та йди ти!”. Резонанс був ще той… То питання наступне: кваліфікація вітчизняних журналістів, чи вона відповідає рівневі футболу, й українським гравцям зокрема?
Хороших фахівців у вашій сфері дуже мало. На жаль. І коментаторів часто просто неможливо слухати — настільки їхні фрази приїлися. Ось коли екс-футболісти сідають за коментування, приміром, Вадим Євтушенко, або Олександр Сопко, то й мені цікаво послухати їхній погляд. Так, критикуйте, але ж фахово! Бо зазвичай ваш брат шукає сенсації, провокує, натомість узагалі не оцінює те, що відбувалося на полі. Як отой журналіст, з яким стався конфлікт. Я потім, до речі, вибачився перед ним.
Кажуть, маємо те, на що заслуговуємо. Отак і в нашій професії. Мироне Богдановичу, розкажіть про наступне: коли ви були тренером національної збірної України, то зробили таку нетрадиційну річ, як повели всю команду на риболовлю. А що ще дозволяють вам забути про футбол?
(Усміхається). Риболовлю я люблю… Ось коли відпустка, то просто відпочиваю з рідними, у футбол граю також. Оце зараз поспілкуюся з вами і піду вдягати бутси.
І надовго вдається забути про гру?
Що ви (сміється)! На годину-другу, а коли сезон то й уві сні марю футболом. У мене ж така професія…
На носі Новий Рік, то хотілося би почути побажання найкращого тренера України-2011 читачам “Українського футболу”.
У 2012-му головне для країни — це Євро, тому нам усім треба згуртуватися, показати, що гідні його приймати, аби за кордоном українців почали сприймати на рівних.
А нефутбольне побажання?
Та що ж краще може бути за добробут? Українці на нього заслуговують, бо дуже працьовиті. Тому гараздів усім!
Спасибі, Мироне Богдановичу.
І вам, хлопці, хочу подякувати, що тримаєте отой проукраїнський погляд на розвиток нашого футболу у своїй газеті. Спасибі!
Ростислав БУНЯК. Український футбол
Оригінал публікації http://www.metalist.ua/lang/ua/news/3363.html
