Сьогодні, 15 серпня, виповнюється 65 років видатному гравцю й тренеру «Шахтаря» Валерію Яремченку. Щиро вітаємо з цим знаменним днем! Бажаємо здоров’я, благополуччя, великого людського щастя!
Напередодні ми поспілкувалися з ювіляром на футбольні й не зовсім теми.
– Валерію Івановичу, правду кажуть, що людину після 60 років тягне пофілософствувати, поузагальнювати життєвий досвід?
– Філософія – наука неточна. Це більше, щоб погомоніти. Пригадується один випадок. У 1980 році один професор філософії в Москві читав лекцію, в якій обґрунтовував тезу «Спорт – поза політикою». Аудиторія була людей із 60. Я йому заперечив. Ось Куба стала більше відома світу завдяки перемогам спортсменів на Олімпіаді-80, а не тому, що там була революція. І всі мене підтримали, окрім самого професора. Часи були комуністичні, тому, можливо, він зі мною внутрішньо погоджувався, а привселюдно говорити цього не міг. Отже, й філософія – та сама політика. Тільки завуальована.
– Хто у вашому розумінні «гравець команди Яремченко»? З тих, із ким вам довелося працювати.
– Усім вимогам відповідав Сергій Щербаков. Але потім доля розпорядилася так, що він рано закінчив через трагічні обставини. Сергій – один з найкращих моїх вихованців. Я його вів від групи підготовки «Шахтаря» до основного складу. Хлопець технічно оснащений, швидкий, володів витривалістю, дуже добре тактично міркував. На льоту схоплював, переймав усе нове. Одразу ввійшов у колектив. Це важливо. Умів себе показати, відстояти – у тренуваннях, в іграх. Загалом, потужно прогресував. Це не тільки в мене. Потім за кордоном. Одним із перших потрапив у професійний футбол, де був на головних ролях.
– Добре. А який «Шахтар» під вашим керівництвом – кращий?
– Кінця 1980-х – початку 1990-х. Віктор Онопко, Сергій Ребров, той же Щербаков, Андрій Канчельскіс. У середині сезону-1991 ми були в лідерах останнього чемпіонату Союзу. Хоча командою ніхто з керівництва області, міста не займався. Потім – початок незалежних чемпіонатів. Зарплату давали холодильниками й телевізорами. І попри все команда грала.
– Через ваші руки пройшла маса гравців. Що заважає молодому футболісту, якому пророкують велике майбутнє, виправдати аванси?
– Це запитання більше до самих гравців. Тому що на першому місці стоїть психологія. Дитина, якою б швидкою, обдарованою, тямущою не була б, залежить від генетики і від характеру, а це якість вроджена.
– Ви колись сказали про «п’ять відсотків генія і дев’яносто п’ять – потіння»?
– Це вже щодо теми характеру. Щоб потіти, треба змушувати себе. Для цього потрібен характер. Людина сама собі ставить завдання. Не тренер, а тільки вона. Тренер може давати установку на матч, тренування. Але вона буде мертвою, якщо сам футболіст не буде себе змушувати. Попросту кажучи, він має сам себе зґвалтувати.
– Ви відкрили для великого футболу багатьох гравців. Напевно, маєте секрет, як розпізнавати талант, вивести його на вірний шлях?
– Є. Я порушував усі педагогічні принципи. Викликав на себе негативну реакцію людини. Змушував вступати в серйозний конфлікт зі мною. Що, на загальну думку, йде врозріз із педагогікою. У чому це виражається, запитайте в Ракицького. (Посміхається). Так у будь-якого з моїх вихованців. Наша країна років на двадцять, а то й тридцять, була втрачена для виховання людини. Просто втрачена. Це страшний час для нашої нації. Тому тепер просто ставити завдання невихованим людям – не дуже серйозно. Отже, потрібні інші методи, які я й шукав. Зараз тисячі молодих людей закінчують футбольні школи. А на перевірку, крім спортивних костюмів, у них нічого немає. У масі шкіл відбувається випуск без випуску. Звільняються від випускників, і нікому вони не потрібні. Але винні в цьому не дитячі тренери чи президенти. Це спадщина тієї системи, до якої ми потрапили набагато раніше. Так. Багато уваги приділяється підготовці своїх футболістів. В Україні є чотири-п’ять центрів, які серйозно займаються молоддю. Тренери педагогічно вчиняють вірно. Дають установки. А дитина просто не робить те, що йому потрібно. Гадаю, є неадекватність сприйняття вимог тренерів. Він не хоче це робити! А при такому ставленні хорошого ефекту від «потіння» не вийде.
– У Володимира Висоцького є пісня «Я не люблю», в якій він розповів, чого не сприймає в цьому житті. А що не любить Валерій Яремченко?
– Зраду та крадіжку. На другому місці – крадіжка, адже людина може вкрасти, знаходячись у безвихідному становищі. Якщо їй це рятує життя, можу пробачити. Інша справа, коли приходить друг і краде, це – страшно. Як у того ж Висоцького: «Я не люблю, коли стріляють в спину». Коли краде друг – постріл у спину. Краще б вистрілив в упор. Не люблю ображених на весь світ. Він, виявляється, їм винен уже тому, що вони з’явилися на світ Божий. Суспільство, бачте, зобов’язане зробити їм щось. Зустрічати таких доводилося досить часто.
– Після Євро-2012 з’явилася думка, що нинішні збірна Іспанії і «Барселона» гальмують прогрес у футболі. Мовляв, їхня гра стала своєрідним ідолом, на якого моляться і якому намагаються відповідати. Але повторити це неможливо, тому у футбольній думці зараз творчий застій. Як ви ставитеся до такого судження?
– Ідоли є, були й будуть. Футболісти або команди. Найголовніше, ідол – не вічний. Усі ідоли гинуть. Причому найчастіше від рук людей, які їх такими зробили. Тому, якою не є хорошою нинішня «Барселона», вона – група сильних футболістів, присутніх у цьому місці, в цей час і доповнюючих один одного. Але тільки ці гравці і в таких поєднаннях! Як і в будь-якому механізмі, в командному можна замінити шайбочки. І все буде працювати. Але коли потрібно буде міняти більш важливу деталь, «Барселона», як ідол, припинить своє існування. І тоді народиться новий. А на сьогодні в гегемонії «Барселони» і збірної Іспанії не бачу нічого поганого.
Досьє
Валерій Яремченко
Народився 15 серпня 1947 в Кривому Розі
Нападник, захисник
Майстер спорту СРСР
За «Шахтар» виступав з 1966 до 1979 р.
Провів 337 ігор, забив 28 м’ячів
Срібний призер чемпіонату СРСР 1975 р., бронзовий – 1978 р.
Фіналіст Кубка СРСР 1978 р.
Головний тренер «Шахтаря» 1989–1994, 1996–1999, 2001, 2002–2003 рр.
Заслужений тренер України
Володар Кубка України 1997 р.
Срібний призер чемпіонату України 1994, 1997, 1998, 2003 рр.
Прес-служба ФК «Шахтар»
