Воротар «Шахтаря» провів прес-конференцію на «Донбас Арені».
Недільним днем 17 березня в конференц-залі домашнього стадіону «гірників» було гамірно і весело. Тут проходила зустріч Андрія Пятова з маленькими уболівальниками «Шахтаря». Запрошення поспілкуватися з воротарем «гірників» отримали найактивніші учасники програми «Оранжеві шнурки». У загальній складності зал вмістив близько сотні дітей та їх батьків.
В очікуванні головного героя прес-конференції хлопці ділилися один з одним знаннями про 30-го номера «гірників», його досягненнями і успіхами. І навіть влаштували перекличку з дорослими! На гучний заряд малюків «Вперед, «Шахтар»!» Батьки відповідали не менш дружно: «Ми з тобою!» Звичайно ж, Андрій все це чув, тому до дітей він прийшов із сяючою посмішкою:
– Вітаю всіх зі святом, з Масляною! Млинці всі їли? (Посміхається.)
Воротар отримав ствердну відповідь – від усього залу, загальну! Після такого початку атмосфера стала по-справжньому теплою і сімейною. Питання посипалися на Пятова як з рогу достатку.
– Андрій, у вас дві дитини. Чи вдається вам виконувати батьківські обов’язки?
– Ти знаєш, я намагаюся їх виконувати по можливості. Часу, звичайно, небагато – адже ми виступаємо ще й за збірну України. Нам дали чотири дні вихідних, а завтра мені їхати в національну команду. Я хотів сьогодні з собою ще взяти старшу доньку, але вона трохи прихворіла і, на жаль, не змогла прийти.
– Я прочитав в Інтернеті, що ви отримали орден кавалера третього ступеня. Це правда? А як?
– Так. Орден третього ступеня – за участь в чемпіонаті світу за збірну України. А другий – за перемогу в Кубку УЄФА 2009 року. Тепер залишилося отримати першу ступінь. (Сміється.)
– За кого ви раніше вболівали?
– Коли в дитинстві дивився Лігу чемпіонів, мені подобалися різні команди: то «Манчестер Юнайтед», то «Барселона», то «Мілан». У мене не було одного улюбленого клубу.
– Яка команда вам менше всього забивала?
– Ну, от вчора «Чорноморець» – нуль. (Сміється.)
– Я – воротар. Що порадите для того, щоб вирости в класного голкіпера?
– У твоєму віці головне – терпіння. Тому що багато юних хлопців, які хочуть бути воротарями, невдало впадуть або ударятся, а потім кажуть: «Та навіщо мені це? Біки і руки болять. Краще піду бігати в полі». Бажаю, щоб у тебе збереглося прагнення залишатися голкіпером. Якщо ти будеш йти з цим завжди і терпіти – виростеш в хорошого воротаря. А техніці, коли станеш міцніше, тебе навчить тренер.
Відверто кажучи, давно не доводилося бачити такого, щоб діти настільки увійшли в азарт! Хтось називав його офіційно «Андрій Валерійович», а хтось звертався так, як прочитав на офіційному сайті, – «Андрій Пятов». Як не дивно, жодна дитина не губилася і не заминалася – всі ставили питання так, ніби спілкуються з давно знайомою і близькою людиною. Завдяки цьому Андрій наговорив чимало цікавого.
Про першій ігри за «Шахтар»: – Було серйозне хвилювання. Тому що мої два перші матчі були проти київського «Динамо» – в Суперкубку і чемпіонаті України. Вийшло, що я відразу зіграв з головним конкурентом.
Про Лігу чемпіонів: – Ми могли виграти матч з «Челсі» в Лондоні і тоді мали шанси спокійно вийти з першого місця. І остання гра з «Ювентусом» нічого б не значила. Але там ми програли. Було розчарування і відчуття: нам все давалося, але ми цього не взяли.
Про незвичайний стадіоні, на якому доводилося грати: – У складі молодіжки грали в Португалії на чемпіонаті Європи. І був стадіон, де я вперше побачив крісла різного кольору. Завдяки цьому візуальне враження, ніби арена заповнена, хоча насправді там сиділо тисяч п’ять. Той ефект під час гри мене вразив.
Про улюблену машину: – Зараз BMW. А дружина любить Audi. (Посміхається.)
Про важких матчі: – Взагалі, я намагаюся не розділяти матчі на важкі і легкі. Кожен поєдинок по-своєму важкий, цікавий та захоплюючий. Найголовніше – ти граєш. І моя найзаповітніша мрія – грати якомога більше. Для мене кожен матч – це свято.
Про Тайсона: – Футболісти з різних клубів теж дружать між собою. І наші гравці давно товаришували з Тайсоном. Тому він відразу без проблем влився в колектив.
Про симпатії в українському футболі: – По можливості намагаюся дивитися матчі чемпіонату України. Звичайно ж, вболіваю за свою колишню команду – «Ворсклу». Ще вболіваю за своїх друзів, які грають в інших клубах.
Про перші кроки у футболі: – Я дуже швидко відчув, що моє покликання – позиція воротаря. Хоча у дворі, граючи з хлопцями, я завжди бігав у поле, а на тренування приходив вже як воротар. Тобто я поєднував гру польового гравця і голкіпера, тому мене не залишало бажання стояти у воротах. Та й зараз на тренуваннях іноді я можу побігати в нападі. Так що мені вистачає гри в поле!
Про своїх партнерів по обороні: – Мені подобається грати з Сашком Кучером. Він вже досвідчений, дуже добре командує. Може трохи притримати Ракицького, який у нас любить бігати в напад. Якщо я деколи не можу до Ярика докричатися, то Кучер може! А в принципі, мені з усіма захисниками комфортно грати. Ніяких проблем з цим ні в клубі, ні в збірній немає.
Про шкільні роки: – У принципі, школу я любив, але, звичайно, не всі уроки. Улюбленим предметом, пам’ятаю, у мене була російська література. Взагалі, як для футболіста, школу я закінчив нормально. Тільки з двома трійками – з хімії та фізики. Ці два предмети були мої самі нелюбимі.
Про перше кохання: – Ця дівчинка жила в сусідньому під’їзді. Дуже подобалася. Мені тоді було 13 чи 14 років.
Андрію сподобалося все, про що його питали діти. Однак заздалегідь було домовлено, що тільки автор кращого питання отримає шарфик з автографом. І Пятов обрав дівчинку, яка запитала, скільки ж «Шахтареві» років? Після нього дітвора хором загаласувала і стала перебирати варіанти: «75 років вже було!», «Сімдесят шість!», «1936!». Андрій же відразу зазначив, що питання корисне і в якійсь мірі розвиває – адже, щоб відповісти, дітям точно знадобляться знання арифметики і математики.
– «Шахтарю» поки 76 років, – повідомила нам після заходу щаслива власниця шарфика, семирічна Саша Чорнобривець. – Я ходжу в школу, в другий клас, і вболіваю за цю команду. А перед зустріччю сьогодні вранці я не хвилювалася: просто дуже хотілося побачити Андрія Пятова.
Чимало часу зайняв процес фотографування. Спершу був зроблений загальний знімок, на якому Пятов був відображений в епіцентрі скупчення юних членів клубу «Оранжеві шнурки». А потім, коли футболіст роздавав автографи, багато батьків встигли додатково сфотографувати своїх дітей на особисту техніку.
– Усі питання були чудові, так що мені деколи навіть було важко на них відповісти, – прокоментував те, що відбувалося сьогодні Андрій Пятов. – Вони були щирими. Мені довелося пригадати чимало моментів свого життя, коли я був у їхньому віці. Діти – це наша відрада. Бувають хороші і погані матчі, але коли ти бачиш ці щасливі обличчя – про все забуваєш.
Прес-служба ФК «Шахтар»
