Йому можна позаздрити, і поспівчувати. Мабуть, ні один динамівський форвард (а за київський клуб він провів добрий десяток сезонів) не піддавався таким нещадним похвал і такий же критиці одночасно.
За снайперську точність вболівальники порівнювали Максима Шацьких з легендарним тезкою-кулеметом, за «запоротые» моменти прямо з трибун нагороджували дуже невтішними епітетами. Але узбек, вже давненько став українцем, рук не опускав. Та і ноги не підкошувались. І от, виступаючи вже в складі далеко не гранди, нинішньої осені нападник ужгородської «Говерли» став нарешті кращим бомбардиром в історії чемпіонатів України!
– Перше питання, занудний, але без нього ніяк: що дав тобі рік в футбольному плані? Твої амбіції почувають себе задоволеними?
– Скажімо так, звичайно ж, хотілося більшого. Багато чого не вийшло.
– Рік тому, ти підписав контракт з «Говерлою» на 2,5 роки. І тоді ж у силу свого максималізму позначив для себе «цілі команди»: уникнути вильоту в першу лігу. Уникли. На літні канікули йшов з чистою совістю?
– Природно, адже хай і не саму приємну завдання, але ми вирішили. А ось першою половиною нинішнього чемпіонату, зізнаюся, незадоволений. Адже з тим складом, який ми маємо на даний момент, могли б бути набагато вище в турнірній таблиці. Якесь фатальне невезіння переслідує. В тих матчах, де показували непоганий футбол, достатньо моментів створювали, обов’язково щось заважало, десь чогось не вистачало для прийнятного результату. Причому саму малість.
– А як же ваша виїзна нічия з «Дніпром» (1:1) – чим не подвиг?
– Давно ми так не грали з таким сильним суперником, та ще й на його полі. Хоча, я не думаю, що варто це так вже сильно звеличувати, ніби ми створили щось надприродне, мало не «Барселону» обіграли. Або щось покруче… В той же час ми показали, що у нас є колектив, команда. І навіть у нашій складній ситуації ми відпрацювали досить непогано: зіграли внічию з доброю, досить грізною командою, відібрали очки на їх рідному стадіоні.
– Як тобі чемпіонат в цілому? Подобається в плані інтриги?
– У цьому плані тішить те, що зараз нашим грандам ні на секунду не можна розслабитися. Адже раніше як було: є 3-4 команди, явні фаворити турніру, а далі – середина. Так ось та «середина» зараз вже дуже підросла і виглядає набагато сильніше, впевненіше в матчах з лідерами. Те ж «Динамо» раніше рідко втрачало очки в поєдинках з Полтавою, Одесою, Луганському, останнім часом – це в порядку речей. Навіть у новому чемпіонаті кияни, хоч і виглядають впевнено, не змогли впоратися з «Олімпіком». А «Шахтар» взагалі майже ніколи не втрачав очки в зустрічах з донецьким «Металургом», а тут – поразка! Та й «Зоря», не соромлячись, обіграла чемпіона. Відзначу й те, що в єврокубках луганчани показали непоганий рівень. Думаю, є чим пишатися.
– Чи не першопричиною таких провалів «Шахтаря» і, як наслідок, третього місця багато називають брак домашніх трибун. Згоден?
– Не скажу, що у Львові приходить дуже мало людей, щоб підтримати «гірників», попереживати за них, повболівати за красивий футбол. Але, мабуть, при своїх уболівальниках, при тому їх кількості, яке збиралося на «Донбас-Арені», все-таки грати легше. Так і морально важкувато: як би там не було, як би і де б вони не жили, в яких би чудових умовах не тренувалися, все одно це в психологічному плані важко. Хочеться сподіватися, що в найближчому майбутньому всі ці страшні події закінчаться, і все повернеться на свої стадіони до своїх фанатів.
– А «Олімпік» здивував?
– Не варто поспішати, тільки перше коло пройшов. Ніхто їх сильно не вивчав, плюс, скажімо так відверто, скільки я їх матчів дивився: буває, центр поля переходять, забивають два м’ячі, і на цьому атакуючі дії закінчуються. Але ні в якому разі не збираюся применшувати гідності цього колективу, їх тренерів і гравців. Головне для «олімпійців» – це наступний чемпіонат, ось тоді і подивимося, як вони будуть грати, ось це буде цікаво!
– Зараз, після осінньо-зимового успіху «Динамо», дуже модно коментувати перше місце киян. Навіть недавні недруги-критики віддають належне перетвореною грі команди, роботі головного тренера. А які у тебе стосунки з Сергієм Ребровим?
– У нас хороші відносини. Просто зараз він більше зайнятий, тому рідко бачимося. Але все одно намагаємося регулярно спілкуватися. Він показує свою роботу, всі проміжні результати налагодив. Думаю, і всі бачать ту працю, яку він виконав, дуже актуальним було створити сприятливу обстановку в команді. І команда зараз демонструє пристойний, нормальний футбол: швидкий, реактивний, результативний. Все-таки чемпіонства вже п’ять років не було, думаю, вони самі це розуміють. І навесні, напевно, будуть докладати максимум зусиль для завоювання золотих медалей.
– А ось «Говерлі» хоча б «відвоювати» зароблене. До речі, команду як-то заохотили за минулий рік? А адже кажуть, ще й заборгованості є?
– Ні, поки процес йде… Але рухається, мені здається, в правильному напрямку. І всі питання, які є, думаю, будуть вирішуватися поступово.
– Максим, після підписання контракту з «Говерлою» ти дуже схвально відгукнувся про наставника ужгородців, про його амбіції. Як протягом року складалися ваші стосунки з В’ячеславом Грозним?
– Абсолютно нормально. Я його знаю вже не перший рік, знаю напрямки його роботи. Тренувальний процес і «ігрові теми» цілком мені підходять. Так що, все відмінно.
– Ти сам зазначав, що ваш тренер – дуже імпульсивна людина. У вас з ним розмови на підвищених тонах часто траплялися?
– Ніколи. Вважаю, як би там не було, футболіст не має права дозволяти собі підвищувати голос. Потрібно дотримуватися субординації.
– Тренер і ветеран команди розуміли один одного з півслова?
– Так адже це природно! З Вікторовичем завжди можна сісти і спокійно поговорити на будь-які теми.
– Пригадую, влітку тобі дуже сподобалися тренування «Говерли», коли більшу частину часу робочого процесу займали вправи з м’ячами, а не виснажливі кроси або тренажерні навантаження…
– І, на мою думку, це правильно. Ту ж «фізику» можна набрати і в роботі з м’ячем, тим більше що всякі вправи, той же «квадрат», цікавіше, ніж бігати без м’яча. Втім, тренажерний зал у нас на зборах періодично буває, це теж невід’ємна частина підготовки.
– Запитаю тебе, як людину великодосвідченого: емоційність Грозного «впливає» на суперників і суддів? А на психіку підопічних не тисне?
– Кожна людина по-своєму влаштований (посміхається). Вікторович він такий: імпульсивний, вибуховий, але гра закінчується – і він зовсім інша людина. Я ж не перший рік його знаю.
– Максиме, ти вже втомився повторювати, що не стежиш за своїми бомбардирськими звершеннями. Мовляв, друзі цим займаються, дружина, вони тебе і ставлять до відома: скільки і до якого рекорду залишилося. Невже напередодні матчу з «Зорею» 4 жовтня 2014-го тобі не натякнули: ще один гол – і ти обійдеш в списку снайперів українських чемпіонатів того ж Реброва і станеш кращим?
– Напевно, це було б занадто (сміється). Звичайно, мене підготували до такого повороту подій. Але ж ніхто не міг знати, заб’ю я чи ні… На щастя, вийшло, але в тисячний раз повторюся: як би не приємно було для мене це досягнення, особисті рекорди – не самоціль. Це лише та історія, яку пишуть такі ж люди, як і ми. Тільки хто пише історію, а хтось-робить її. Природно, я дуже радий, і, напевно, чогось я зробив, домігся у футбольному світі. Але зупинятися на досягнутому не збираюся, треба далі рухатися, забивати і віддавати.
– І що, навіть ні одного малесенького подаруночка в честь такого успіху?
– Розчарую, ніяких особливих подарунків з цього приводу не було. Так, словесно, природно, вітали всі: і рідні, і близькі, і друзі. Хіба що м’ячик, яким я забив у Запоріжжі гол у ворота «Зорі», хотів взяти на пам’ять. Але після матчу мені не дали його забрати. Ось і довелося попросити Саню Грицая. Спасибі йому, він мені його передав поштою: надіслав потім в номер.
– Цікаво, у день матчу з «Зорею» було якесь передчуття, може, прикмети які спрацювали?
– Ні, ні, ні! Це все дрібниці: вставати з лівої ноги, на поле виходити з правого, на сніданок є щасливу яєчню… Хтось вірить, хтось-ні. Це індивідуально.
– А ти в курсі, що найбільшу кількість м’ячів ти «відвантажив» нині чинним воротаря «Металіста» Олександру Горяїнову? Не любиш харків’ян, чи є секрет саме для цього кіпера?
– Мені говорили про це, але якихось особливих рахунків або секретів тут немає. Просто були чемпіонати, коли я тільки приїхав в київське «Динамо», тоді був не той «Металіст», який зараз. Пригадую, практично в кожному матчі забивав.
– Максим, Закарпаття – благодатний край, виноградники – джерела таких чудових новорічних напоїв, як коньяк, вино… Ви з дружиною скуштували місцеві «нектари»? І як взагалі ваше життя-буття в Ужгороді?
– Ну, коньяк я точно там не пробував. Тільки висилав друзям, тим, які просили «презентувати»: відправляв і коньяк і вино. Вино дегустував особисто: так, дуже смачне. Так адже там виноградників у людей і своїх повно: практично в кожному дворі, природно, і вино своє, домашнє. А місто мені дуже сподобався: невеликий, тихий, спокійний, акуратний. Плюс – свіже повітря, ніяких заводів, фабрик. Гори навколо, в цьому плані взагалі все супер!
