Матч-відповідь «Динамо» в Лізі чемпіонів проти одного з найсильніших і найбагатших клубів світу – це привід для розмови про економіку футболу України та найближчі перспективи наших команд. Аскетизм ЯК НОРМА ЖИТТЯ
На щастя, все не настільки сумно, як малюється багатьом, хоча і зовсім не так, як могло бути, якби наш клубний футбол насправді став професійним. Цей багато до чого зобов’язує статус закріплений за ним ще з 1996 року. Правда, вивіска не цілком відповідає змісту.
У сучасного футболу України глибокі радянські корені. Десь з середини 1960-х наші команди домінували в чемпіонаті і Кубку СРСР, рік за роком щось вигравали, але, на відміну від клубів Західної Європи, ніколи не обтяжувалися зароблянням коштів. То була турбота спортивних відомств та наукових товариств, що містили весь радянський спорт.
З розпадом Союзу все почало змінюватися. На початку 1990-х команди стали перетворюватися в клуби – юридично самостійні організації, правда, все ще залежні фінансово від небайдужих до футболу керівників промислових комбінатів, підприємств, кооперативів і шахт.
Закони економіки і далі диктували свої умови. Пострадянська промисловість чахнула, багаторазово перерозподілялася, перетікаючи з рук в руки, що відповідно відбивалося і на життєздатності вигодуваних нею футбольних структур. Але поява потужних фінансово-промислових груп на якийсь час стабілізувало ситуацію.
Я б не став наполягати на ексклюзивності дати, але десь з 2002-2003 рр. в українському футболі настала благодать. Бюджети клубів росли як на дріжджах, а з ними – суми в контрактах тренерів і футболістів, витрати на менеджмент, обслугу, інші поточні видатки.
Скажімо, гравець вищої ліги, які не цікавило лідерів – «Динамо» і «Шахтар», але здатний підсилити команду з середини таблиці, крім зарплати і преміальних за здобуті очки, міг розраховувати ще й на 200-250 тис.дол. підйомних. Щось на зразок міграційного бонусу. Або суддівство, .. ні, не в твою користь – за нейтралітет, теж обходилося нерідко в 30-50 тис. Дол. За гру. Прихильність же арбітра в особливо важливому матчі, як кажуть, іноді оцінювалася в мільйон!
Ті часи минули, і пішли без вороття. Мільйон став сумою серйозною. Навіть для «Шахтаря» і «Динамо», хоча їх бюджети як і раніше на порядки вище. Регулярно заробляючи в Лізі чемпіонів і Лізі Європи УЄФА, купуючи-продаючи дуже хороших гравців, вони можуть дозволити собі такі витрати. А ось інші учасники створеної навесні 2008 року Прем’єр-ліги (УПЛ) нині вчаться жити значно скромніше. Життя змусило.
Тільки за останні сезони еліта нашого футболу недорахувалася третини своїх старожилів: київського «Арсеналу», криворізького «Кривбасу», донецького і запорізького «Металургів», а також померлих у Криму «Таврії» і «Севастополя». Таких масштабних втрат не зазнала жодна інша європейська ліга. І це не межа. Принизливої процедури банкрутства, схоже, не минути луцької «Волині», хладную длань банку-кредитора відчув одеський «Чорноморець» …
БАГАТІ РІДШЕ ПЛАЧУТ
Не стільки контрасту заради, скільки для наочності, перейдемо до справ «Манчестер Сіті». Отже, англійська Прем’єр-ліга (АПЛ), яку представляє цей клуб, рік тому уклала з телебаченням угоду, що вступає в силу з літа 2016-го. Згідно з ним, за три найближчі роки ТВ виплатить лізі 5,136 млрд фунтів стерлінгів, або 7,75 млрд дол., Тобто – близько 2,55 млрд в сезон!
В середньому це по 125 млн дол. Кожному з 20 клубів АПЛ (сума залежить від зайнятого місця), що мають також власні спонсорські контракти і виручку від реклами, що продають квитки на стадіон, що грають на трансферному ринку, а ще отримують солідні премії за участь в інших турнірах. Наприклад, в щедрою на гонорари Лізі чемпіонів.
Ось з цих потоків «Манчестер Сіті» і подібні до нього світові бренди доводять свій річний бюджет до 400-450 млн дол. Чому це важливо? Тому що саме з цих – зароблених! – Коштів клуб виплачує багатомільйонні зарплати футболістам і тренерам, а також здійснює рекордні покупки.
Наприклад, тільки перед стартом поточного сезону «Сіті» виклав понад 200 млн дол. За трансфери чотирьох новобранців, тоді як київське «Динамо» влітку і взимку поповнювалося переважно вільними агентами – гравцями, чиї попередні договори з клубами або минули, або були розірвані.
І хоча вважається, що в футбол грають не гроші, погодьтеся, незрівнянно більший бюджет «Сіті» все ж надає йому якусь перевагу в протистоянні з «Динамо». Безумовно, старанність і тактичні заготовки часом дозволяють небагатим командам скорочувати відставання в класі, але якщо суперник відповідально підходить до гри, а етап 1/8 фіналу Ліги чемпіонів – саме той випадок, тоді об’єктивні чинники і визначають загальний результат.
Словом, не випадково в вирішальні стадії найбільших турнірів, і не тільки на клубному рівні, рік з року пробиваються представники найбільш розвинених країн. Таке футбольне прояв математичного закону великих чисел.
Не важливо, є це дивом чи ні. Головне – воно з розряду рукотворних.
З грязі – У сери
Заснована не так давно – в 1992 році, англійська Прем’єр-ліга аж ніяк не відразу увірвалася в пул мільярдерів. На якомусь етапі вершки найстарішої в світі Футбольної ліги, чий родовід сягає корінням в 1888-й (лондонські газети в той рік рясніли заголовками про Джека-Різника), відчули тягу до змін. Вони і склали ядро АПЛ.
А до того, у другій половині 1980-х, місцевий футбол пережив страшний криза – хулігани, заворушення, поножовщина за межами арен і на трибунах довели клуби Англії до вигнання з турнірів УЄФА. І це після тотальної їх гегемонії в Європі 1970-х – початку 1980-х …
П’ятирічна дискваліфікація і спонукала Футбольну асоціацію Англії і господарів клубів зробити кардинальний футбольний ребрендинг. На перше місце були поставлені комфорт і безпеку тоді ще не самої платоспроможної публіки. Але відвідуваність модернізованих стадіонів на Туманному Альбіоні поступово росла, поліпшувалися показники квиткової виручки. Цю хвилю і підхопила АПЛ, яка поставила перед собою амбітну мету – отримувати максимальну вигоду з наростаючого припливу грошей в футбол.
Ось як виглядали доходи від ТБ-трансляцій на тому етапі: в 1986 році два десятки клубів ділили між собою 3,2 млн фунтів (4,5 млн дол.), В 1988-му – близько 10 мільйонів (15 млн дол.), тоді як перший же контракт АПЛ згенерував понад 60 млн фунтів (96 млн дол.) за сезон. За два наступних десятиліття ця сума зросла ще в 16 раз. Нарешті, торішню угоду в 30 разів перевищує пропозицію 1992 года!
При цьому ВВП на душу населення Великобританії за той же період приріс «лише» в 2,2 рази (з 20 105 до 44 118 дол. – Дані МВФ). Таким чином, зростання прибутковості англійської Прем’єр-ліги значно випереджає темпи економічного розвитку країни, що стало можливим завдяки глобалізації футбольного бізнесу. Що говорити, якщо на показі матчів свого чемпіонату АПЛ заробляє суму, що досягає 10% обсягу річного національного ринку реклами!
БІДНІСТЬ – НЕ ПРОРОК
Українська Прем’єр-ліга, за словами одного з недавніх її керівників Петра Іванова, за останні шість років принесла клубам до 300 млн гривень. У перерахунку навіть по максимально вигідному для УПЛ курсу (по 8 грн за долар США) – це 37,5 млн дол. Або по 6,2-6,3 млн в рік. Тобто щось середнє між кризовими англійськими зборами 1986-1988 рр., Коли АПЛ ще не існувало.
На мій погляд, зіставлення цілком доречне, бо в своєму дореформеному вигляді УПЛ мало нагадувала корпорацію. Її діяльність найкраще характеризувала фігура екс-глави ліги Віталія Данилова, до обрання на цей пост благополучно котра розорила ФК «Харків». Президентство в Прем’єр-лізі він на громадських засадах поєднував з депутатством у Верховній Раді. Кілька останніх років його управління лігою, вже в якості в.о., і зовсім залишалося номінальним – змагалися і не довіряли один одному клуби не могли зібрати кворум для виборів альтернативного кандидата.
Зрозуміло, це утворення нітрохи не нагадувало бізнес-корпорацію АПЛ, власники якої – 20 клубів-акціонерів наділені рівним правом голосу з проведення змагань і спонсорських контрактів (Футбольна асоціація не втручається в повсякденні операції АПЛ, маючи право вето при виборах її голови і гендиректора, а також при голосуванні за регламентом турніру).
Але 29 лютого довгоочікувана відставка президента УПЛ все-таки відбулася. Лігу очолив Володимир Генінсон, у минулому – директор з експлуатації НСК «Олімпійський», виконавчий директор Федерації футболу України. Мотивований і сфокусований на вирішенні бізнес-завдань, він уже сповістив про майбутній ребрендинг Прем’єр-ліги, яка до літа повинна вийти на ринок з новим обличчям і якісно іншим комерційним підходом.
Питання питань – який нині попит на футбол в Україні? Чітко сформульованої відповіді на нього поки немає, але телеканали групи «Футбол» Ріната Ахметова і «2 + 2» Ігоря Коломойського вже оприлюднили спільну пропозицію клубам на сезон 2016-2017 – 102 млн гривень з надією на збільшення виплат вдвічі до сезону 2019-2020. Якщо прикидати грубо, за поточним курсом, це від 4 млн до 8 млн доларів.
Так, не густо і судячи з уже зробленим акцентів, Генінсон спробує ці цифри помножити. Озвучені ним наміри – «в 6-8 разів» навряд чи сьогодні підйомні для каналів, але в 2-3 рази збільшити початкову пропозицію, за умови створення клубами єдиного ТВ-пулу, цілком можливо.
КУПИВ? ПРОДАЙ!
Що все це означає для чемпіонату країни зі слабкою економікою і досить низьким рівнем платоспроможності публіки?
За найскромнішими прикидками (офіційної статистики щодо цього не існує), в огрядні 2010-2013 роки сукупні витрати клубів української Прем’єр-ліги досягали 500 млн дол. За сезон. Бюджет понад 100 млн дол. Легко дозволяв собі «Шахтар». «Динамо», «Металіст» і «Дніпро» до нього не дотягували, але і вони на трьох легко проковтували до 200 млн дол. Щорічно. Ще таку ж суму проїдали інші клуби УПЛ з командами першого і другого дивізіонів. Ось так і набігало півмільярда. Нині, до речі, витрати скоротилися вчетверо!
Яку частку з цих надзвичайних (за українськими мірками) витрат клубам вдавалося погашати?
Наприклад, в сезоні 2012-2013 продаж-оренда футболістів за кордон принесла їм 150-160 млн дол., Ще близько 40 млн склали виплати УЄФА за участь «Шахтаря», «Динамо», «Металіста» і «Дніпра» в єврокубках. Інші джерела доходів? Глядачі – 239 матчів Прем’єр-ліги відвідали 3 005 377 осіб. При середній вартості вхідного квитка 40-60 грн (5-8 дол.), Це від сили 15-25 млн дол. На всіх. Телебачення, як ми пам’ятаємо, додавало ще до 6-9 млн дол. Плюс спонсори, атрибутика, клубні магазини та інший мерчандайзинг, включаючи фастфуди – там, де він були …
Хто компенсував ще 240-260 мільйонів доларів?
Зрозуміло, власники клубів – найзаможніші бізнесмени країни, в ту пору не відносили частини цієї суми до неприйнятним для себе витрат. Зате тепер, коли ВВП на душу населення в Україні за два роки схлопнув майже наполовину (з 3900 до 2109 дол. – Дані МВФ за жовтень 2015), а бізнес-ризики зросли, вони тут же оптимізували.
Навіть наші провідні клуби з покупців перетворилися в продавців, готових розлучитися з будь-яким гравцем, на якого з’явився вигідний попит. Розпроданий чудовий «Чорноморець», два роки тому зробив історичний прорив у весняну стадію єврокубків. Ні в Дніпропетровську половини складу «Дніпра», рік тому грав у варшавському фіналі Ліги Європи …
До збірної України, за яку всі ми будемо переживати на Євро-2016, на початку відбіркового циклу приїжджав лише один легіонер – Анатолій Тимощук. А на турнір до Франції значна частина команди Михайла Фоменка вже з’їдеться із закордонних ліг. І це ще не межа, тренд на результат гравців з УПЛ має довгострокову перспективу.
ЧЕРЕЗ ТРЕНІНГ – ДО ЗІРОК
В такому випадку, де може бути намацати дно чемпіонату України? Через брак будь-яких обґрунтованих розрахунків вдамося знову до зіставлення можливостей кращих клубів Англії і України – «Манчестер Сіті» і того ж «Динамо». Коефіцієнт заломлення їх економічних потенціалів вивести нескладно – хоча б з ВВП на душу населення-вболівальника.
Поступаючись 21-кратно британцям (44 118 дол. Проти 2109), ми, як країна, поки не в змозі утримувати надмірно дорогі футбольні команди. І якщо «Сіті» дозволяє собі бюджет в 400-450 млн дол., То «Динамо» чи «Шахтар» повинні вчитися виживати на рівні 20-25 млн дол. (А середняки УПЛ – укладатися в 4-10 млн дол. За сезон ). Що насправді досяжно, враховуючи солідні призові УЄФА.
Ось, кияни в Лізі чемпіонів 2015-2016 шукану суму заробили. А «Шахтар», з урахуванням продажу в Китай кращого бомбардира Алекса Тейшейри (55 млн дол.), Отримав ще більше. Зрозуміло, зоряний трансфер дозріває не щороку, але і продаж гравців калібром нижче дозволяє нарощувати клубні кошторису. І той, хто більше досягне успіху в підготовці талантів, очевидно, отримає перевагу в довгостроковій перспективі.
Я думаю, рішення саме цього завдання, поряд з боротьбою за спортивний результат, в доступному для огляду майбутньому і буде поставлено в обов’язки тренерам професійних клубів України. Функція Прем’єр-ліги і ПФЛ, що об’єднала команди першого і другого дивізіонів, – упорядкувати, упакувати цей процес для його поступового перетворення в прибутковий бізнес. Втративши як мінімум 10 років, наш футбол просто зобов’язаний повернутися з небес на землю і разом з країною закатати рукава.
Інакше «Манчестер Сіті» полетить назавжди і безповоротно.
