Упродовж останніх кількох тижнів Україна жила біатлоном. Першість світу, континентальний чемпіонат і навіть різноманітні змагання, які проводять на території нашої держави, підігрівають і без того велике зацікавлення цим видом спорту.
 |
Вихованці СДЮШОР самовіддано закохані в біатлон (на фото учні перед виїздом на тренувальний збір в Тисовці).
Фото: Олег Огородник |
Приємно, що біатлонний бум не оминає Львівщину. Все гучніше заявляють про себе вихованці дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву “Янтар”, яка базується в Новояворівську. Чому саме в цьому містечку культивують цей незвичний, як для Львівщини, вид спорту та як саме працює кузня біатлонних кадрів, журналіст “Газети” довідався безпосередньо в СДЮШОР “Янтар”.
Шляхи історії
Тривалий час, окрім спеціалістів, мало хто знав про існування Новояворівської СДЮШОР, проте, як це не дивно, наступного року спортивна школа “Янтар” святкуватиме свій 30-річний ювілей. Створили її 26 січня 1979 року, згідно з постановою Львівської обласної ради профспілок при профкомі Яворівського ВО “Сірка”. Ще за Радянського Союзу школа виховала чимало майстрів, які гідно виступали й на внутрішній, і на міжнародній аренах. Проте з проголошенням незалежності України, як це часто трапляється, проблеми спортивних шкіл мало кого хвилювали. Тим паче, що ДЮСШ перебувала на балансі ВО “Сірка”, яке почало поступово занепадати. На щастя для ДЮСШ і загалом для біатлону на Львівщині, у цьому закладі працював Роман Степанович Полюга – незмінний директор школи, закоханий у цей вид спорту. З 1 серпня 1996 року спортивна школа перейшла на баланс Новояворівської міської ради та почала працювати у структурі фізкультурно-спортивного товариства “Україна”. Щоправда, під час зміни “власника” довелося розпрощатися з іще одним напрямом, який культивували в ДЮСШ “Янтар”, – велоспортом. Тягнути на собі два фінансово затратні для школи види спорту було не до снаги. Проте згодом велоспорт замінили на менш витратний футбол. А 9 листопада 2006 року в історії школи відбулася ще одна знакова подія: ДЮСШ “Янтар” присвоїли статус Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву “Янтар” із біатлону. Нині в школі сформовано 26 навчально-тренувальнї групи (із них 15 біатлонних), в яких навчаються 327 учнів (169 із них займаються біатлоном).
Незвичне двоборство
Перше враження від будівлі школи – не надто приємне. Споруда, в якій, окрім СДЮШОР, міститься ще й трудовий комбінат, викликала сумнів стосовно того, чи насправді саме тут готують майбутніх біатлонних “зірок”. Але, як часто буває, перше враження не завжди справджується й не завжди в поганій обгортці міститься неякісний продукт. Екскурсія, яку проводив нам Роман Полюга, його розповідь про своє господарство та про профілюючий вид спорту, змусили суттєво змінити ставлення і до школи, і до біатлону загалом.
Як відомо, біатлон – сучасне зимове двоборство. Головна складність біатлону – в синтезі двох за суттю зовсім різних видів спорту. Перший – це біг на лижах, причому лише “ковзанним” ходом, без використання класичного стилю й лижні. Другий – стрільба з малокаліберної гвинтівки по мішені діаметром від 45 (у позиції лежачи) до 115 міліметрів (у позиції стоячи). Споконвіку відбір біатлоністів проводять радше все-таки за їхніми швидкісними якостями. Проте, як розповів Роман Полюга, навчати стріляти необхідно від самого початку. І тут необхідний індивідуальний підхід, адже якщо майбутній спортсмен неправильно засвоїть основні ази: як тримати гвинтівку, як затримувати дихання, як заспокоюватися перед вогневим рубежем, – згодом ці помилки можуть перекреслити всю іншу підготовку.
Новояворівських біатлоністів навчають стріляти в тирі, обладнаному в підвальному приміщенні. На перший погляд, поцілити з 50 метрів у мішень розміром із чайне блюдце – просто. Але коли сам спробуєш, то зрозумієш, що труднощі в чимало. Пробігти на лижах 2,5 кілометра, потім вгамувати власний пульс та дихання і, тримаючи на руках 3,5 кг, влучити в ціль, яка через приціл гвинтівки схожа на маленьку чорну крапку, – справа насправді нелегка. Зробивши у тирі школи п’ять пострілів, виникло єдине бажання: перепросити через критичні думки про біатлоністів, які виникають, коли на міжнародних стартах спортсмени не можуть поцілити. Цікавий факт, який може красномовно свідчити, що для працівників СДЮШОР “Янтар” важливіше. Загальна площа адміністративного приміщення школи становить 360 м. кв., а площа тиру з навчальним класом і тренерською кімнатою – 420 м кв. Окрім того, в тирі значно тепліше, ніж у кабінеті директора.
Звісно, крім уміння стріляти, будь-якому біатлоністові необхідна відмінна фізична підготовка. Для того, щоб її розвинути, у СДЮШОР “Янтар” є все необхідне: спортивний зал із набором відповідних тренажерів, невеличкий на 12,5 м басейн, сауна. Усе це, завдяки старанням працівників школи, – в хорошому стані, що (враховуючи не дуже велике фінансування) викликає лише приємний подив.
 |
Заступник директора Федір Кожушко демонструє зброю, якою користуються юні біатлоністи
Фото: Олег Огородник |
Гроші, гроші, гроші
Якщо зануритись у фінансові питання, то стає зрозуміло, що біатлон, попри його зовнішню простоту, – вкрай витратний вид спорту. Ціна лиж, якими користуються учні, коливається від 50 до 100 дол. США. Вартість гвинтівки (а здебільшого це російська зброя іжевського заводу ІЖМАШ) – від 500 до 1000 дол. США. Нині школа потребує щонайменше дві гвинтівки відомої німецької фірми Anschutz, які в півтора разу дорожчі за російські. Вони необхідні двом “зірковим” вихованцям – Віталієві Кожушку та Віталієві Кільчицькому, оскільки виступати з тією зброєю, яка є в їхньому розпорядженні, дуже важко. Як і кожна річ, гвинтівка має запас ресурсу, і якщо для навчання те, що є в навчального закладу, ще придатне, то для великих змагань необхідна якісніша зброя. Не слід забувати і про патрони. Ціна одного становить гривню (це ті патрони, які використовують безпосередньо на змаганнях, під час тренувань беруть дещо дешевші). А спортсменам рівня Кожушка та Кільчицького на рік необхідно зробити щонайменше 7000 пострілів. Школа самостійно закуповує лиже-ролери, на яких спортсмени тренуються влітку. На щастя, одна з львівських фірм допомагає зі спортивною формою. Не слід забувати і про заробітну плату, яку отримують тренери, хоча, відверто кажучи, вона просто мізерна. Тренери школи з усіма надбавками отримують ледве 1000 гривень на місяць. І це при тому, що на змагання та збори їздять фактично за власний кошт. В Україні існує система соціального страхування, яка компенсує деякі витрати, проте якщо збори проводять за межами нашої країни, то на них страхування не поширюється. Учні ж проводять перший тренувальний збір у далекому Мурманську. Ще є речі, які до спорту мають віддалений стосунок: оплата комунальних послуг, придбання будівельних матеріалів, охорона кімнати, де зберігають зброю. Загалом бюджет СДЮШОР становить близько 640 тисяч гривень на рік. Невеличку частину цієї суми примудряється заробляти сама школа, яка інколи здає в оренду басейн і сауну.
Проблеми, яких не вирішити
Якщо підсумувати, то проблем у школи достатньо. Звісно, майже всі вони лежать у фінансовій площині. Невгамовний Роман Полюга вже тепер намагається створити на базі СДЮШОР центр підготовки спортсменів олімпійського резерву. Це дасть змогу збільшити фінансування і на довше втримати спортсменів у закладі. Але щоб досягти мети, необхідно подолати безліч труднощів. Школі терміново потрібно відновити покриття для лиже-ролевої траси. На тому асфальті, який там нині, тренуватися неможливо. Тому спортсменам доводиться виходити на автотраси та проводити заняття там, а це все-таки величезний ризик.
Та, попри негаразди, Роман Полюга дивиться на все з оптимізмом. Каже, що такі питання можна вирішити. Не завжди відразу, але все ж можна. Більше його хвилює те, що про школу знають дуже мало людей. У Новояворівську немає місцевих видань, а на обласному рівні про заклад пишуть рідко. Інколи трапляються кумедні ситуації, коли деякі львівські керівники з подивом дізнаються, що на Львівщині успішно культивують біатлон. Ну, а ще одна проблема, яку не в змозі вирішити Роман Степанович, – це погода, яка завжди невчасно втручається зі своїми вибриками.
Андрій Левківський, "Львівська газета"
