2014 рік став не найвдалішим для українського футболу і країни загалом. Проте поряд із купою негараздів були і позитивні моменти. Про найголовніші події та тенденції в українському футболі поговоримо далі.
1. ПОНЕВІРЯННЯ КЛУБІВ ДОНБАСУ
Тема, на яку вже сказано багато слів і висловлено чимало контроверсійних думок. Але все ж підведемо певний підсумок цьому безпрецедентному явищі у футболі. Отже, чотири клуби з зони бойових дій змушені були шукати собі новий дім і новий стадіон. Ще одна команда залишилась вдома, проте матчі проводила теж далеко від рідної арени.
Такі умови вплинули на психологічний стан команд і як наслідок на результатах. Окрім клубів УПЛ страждають і команди Першої та Другої ліги. Зокрема нещодавно алчевська «Сталь» заявила, що не вийде на весняну частину чемпіонату у першому дивізіоні через ситуацію, що склалась. Але клуб продовжує функціонувати, взявши паузу до наступного сезону. Така загроза є і перед «Іллічівцем».
Чимало авторитетних людей футболу України заявляли, посилаючись на власні джерела, що на весняну частину чемпіонату можуть вийти не всі учасники, які починали цей сезон.
Отже, клуби з депресивного регіону рано чи пізно починають страждати від фінансових проблем, адже їх спонсорами в основному були крупні підприємства на Донбасі, які нині припинили свою роботу. Виходячи з цього можна припустити цілком реальне зменшення клубів в УПЛ, Першій та Другій лізі. Але швидше за все клуби будуть не ліквідовані, а заморожені до кращих часів.
2. КРИМСЬКЕ ПИТАННЯ
Звідси і почались серйозні проблеми українського футболу. Через анексію півострова, УПЛ ледь нашкребла необхідну кількість учасників чемпіонату. Саме після захоплення Криму, почалась гостра дискусія щодо формату проведення першості. Клуби ПЛ розбились на кілька таборів – одні підтримували проект «Динамо», інші – «Шахтаря», треті – наполягали на своїх варіантах переформатування турніру.
Врешті, в останній момент було вирішено залишити попередній формат чемпіонату. Добре це чи погано – важко сказати, адже порівнювати нема з чим.
А от найбільше вразила в темі кримського питання позиція ФФУ. Пардон, відсутність чіткої позиції. Футбольне керівництво країни вперше однозначно висловилось лише після кількамісячного тиску ультрас на структуру. А діяти ФФУ почала ще пізніше, знов таки під тиском фанатського сектору.
Схоже, певні зв’язки українського та футбольного топ-менеджменту були настільки тісними, що розірвати їх навіть після воєнної агресії свого «друга» виявилось надто складним завданням для Конькова і Ко.
Врешті УЄФА заборонив командам з Криму виступати під егідою РФС, але насильно повернути їх ФФУ у вітчизняну першість теж не взмозі. Але, на секундочку, кого повертати? Донедавна середняки «Севастополь» і «Таврія» вже фактично не існують. Все що створювалось роками було знищено за мить. Наразі кримськими командами вважається навіть не першолігова «Жемчужина», дешева підробка «Севастополя» під назвою СКЧФ та блідий привид «Таврії», що іменує себе ТСК.
Футбол в Криму у комі. Промінець в кінці тунелю жевріє, але тунель, дідько, такий нескінченно довгий.
3. ПІДЙОМ УЛЬТРАС
У 2014 році саме фанатський сектор показав, що він готовий битися не тільки за свої клуби, але і за всю Україну і долю вітчизняного футболу зокрема.
Українські вболівальники, які ворогували в мить об’єднались і у повний голос виголосили позицію більшості громадян України щодо агресора і її вождя, привернувши увагу світової громадськості. Саме ультрас взяли на себе роль «дамоклового меча», який повис над керівниками ФФУ. Наші ультрас добровільно взяли зброю до рук і пішли обороняти кордони Батьківщини.
Окрім цього вітчизняні вболівальники запровадили традицію, яка є по суті безпрецедентною у футбольному світі – цілі стадіони співають національний гімн України перед та в кінці кожного матчу.
Рух ультрас є авторитетною силою у вітчизняному футболі, але чути його думку завжди відмовлялись. Відтак у 2015 році, після переобрання керівництва ФФУ у березні, рух ультрас має отримати квоту у менеджменті структури і увійти у склад Федерації, наприклад, як асоційований член.
4. МІЖУСОБНІ ВІЙНИ ФФУ
Вже згадана кримська криза повністю показала всю суть нинішньої Федерації. Всі знали, що всередині структури відбуваються якісь темні речі. В принципі тут нічого дивного нема, адже вище керівництво Федерації поділено між представниками, скажемо так, донецького та столичного футболу. А очолює її Анатолій Коньков, який обирався, як маріонетка для президента-втікача і його бізнес-партнерів. За час головування Конькова ФФУ стала ледь не найзакритішою і найбільш таємничою структурою України. Особливо перед приготуванням до Євро-2012.
ФФУ – дуже ласий шматок для відмивання і розкрадання коштів. Особливо державних. Схема дії не перший рік і виглядає приблизно так: ФФУ відкриває програму розвитку дитячого футболу в певному регіоні, через певні комітети і структури виділяються гроші ніби на закупівлю, наприклад, м’ячів. Через підставну фірму-посередника, яка була відкрита за кілька тижнів до виділення коштів, мячі закупаються за кордоном, але не по тій ціні, яку ставить виробник, а плюс націнка посередника. М’ячі звісно закуповуються неякісні і найдешевші, а плата посереднику по сумі грошей становить стільки ж, скільки було виділено на придбання м’ячів. Тобто, в фіналі маємо витрати в два рази більші, ніж вони мали б бути у разі відкритої закупівлі.
Отже, ФФУ має стати повністю прозорою структурою і співпрацювати з громадськістю. ФФУ має проводити щомісячний моніторинг у місцевих федераціях футболу і надавати кошти на їх розвиток. Всі транші мають бути цільовими і доступними для кожної людини. Аби кожен міг зайти в інтернет і прочитати звіт куди і скільки коштів було переведено із центру на місце, а потім спитати з керівника місцевої федерації, чи належним чином були витрачені ті гроші, аби він наочно показав результат.
5. БАНКРУТСТВО І КИШЕНЬКОВИЙ ЧЕМПІОНАТ
Тема зменшення кількості команд у чемпіонаті вже була зачеплена, але у світлі подій на сході держави. Окрім клубів Донбасу знятись з чемпіонату може і ряд інших команд.
Почнемо з того, що після революції гідності певні бізнесмени-власники клубів, які були тісно пов’язані із скинутим керівництвом країни, різко почали втрачати прибутки і перестали належним чином фінансувати свої футбольні проекти. Мова насамперед про «Металіст», «Чорноморець», «Говерла». Хоча до цього списку можна додати інші проекти Ігоря Коломойського – «Карпати» та «Волинь».
Почнемо, з перших трьох. «Металіст» звісно не зникне з футбольних терен, але колишню велич за президентства Курченка він навряд поверне. Власник, який знаходиться у розшуку Інтерполу та переховується в Росії не може створити нічого путнього. У людини інші проблеми та й окрім того, говорімо відверто, Курченко не великий спец у футболі. У порівнянні з екс-президентом Ярославським, Курченко – школяр, при чому двієчник, прогульщик і баламут. Людина розігнала з менеджменту найголовніших творців успіху «Металіста» і поставила просто вірних собі посіпак, які більше запам’ятались деструктивом у роботі. Як, наприклад, Олександр Бойцан, який свого часу «накерував» у «Таврії».
У «Говерлі» все просто: пан Шуфрич втратив доступ до «кормушки» та колишнє лобі своїх бізнесів у верхівці влади, і одразу ж у «Говерли» почалась фінансова криза. Сильно витрачатись зі свого карману Шуфрич не хоче, що він яскраво продемонстрував у цьому сезоні – «Говерла» ледь назбирала склад на нинішній чемпіонат та й досі не погасила борги з колишніми гравцями та тренерами. Тепер «ведмеді» викинуті практично напризволяще.
«Чорноморець» зовсім погано себе почуває. За долю одеського клубі є великі побоювання, адже зарплати довго не виплачуються, що тягне за собою невдоволення гравців. Останні починають грати із меншим бажанням і відповідальністю та показують поганий результат, за який відповідальний наставник. А керманич у свою чергу теж не може мотивувати гравців на супер гру, якщо його підопічні працюють за безплатно не перший місяць. Нині команда лишилась без тренера, тренерського штабу, а гравці розбігаються на ліво й на право.
Власник клубу отримав пропозицію від губернатора Одещини про придбання «Чорноморця», але відмовився продавати через бажання виручити більше грошей. Схоже капітан корабля вирішив пустити «судно» на дно разом із собою і «моряками». Хоча є припущення, що пройде ще трохи часу і президент «Чорноморця» все ж пристане на пропозицію продажу, адже явно зрозуміло, що він вже не витягне клуб з фінансової трясовини.
Що ще в цій історії варте уваги? Те, що потенційного покупця Ігоря Палицю, називають людиною Коломойського і купляє він клуб саме для президента «Дніпра», а не для себе. Також Коломойському приписують тісні стосунки з «Карпатами» і «Волинню». Щоправда, «леви» стали йому вже нецікаві, а от з Кварцяним, схоже, ведуться перемовини щодо перерозподілу прав на керуванням клубом. До речі, не факт, що Коломойським з часом не повернеться до «Карпат», які здорово підточив скандал з ФФУ і безкінечні фінансові проблеми, що тільки ускладнюються.
Тобто, йде тенденція до створення блоку фарм-клубів, який свого часу мав Рінат Ахметов. УПЛ може перетворитись в спектакль, де третина команд матиме заздалегідь прописаний сценарій.
Український футбол дуже дивний. Тут один багатій може тримати кілька клубів в одному дивізіоні, національна федерація може карати клуб, позиція якого просто незручна керівництву структури. Україна нині переживає період реформування передусім ментальності і мізків та становлення істинної незалежності. Вітчизняний футбол не має бути винятком. Нарешті український футбол має стати на сучасні рейки і почати рухатись в напрямку модернізації і зростання, а не бути тим самим возом, який вічно стоїть на місці і його у різних напрямах тягнуть лебідь рак і щука.
